Вивчення повісті М.В. Гоголя "Тарас Бульба" на уроках зарубіжної літератури
Методическое пособие - Педагогика
Другие методички по предмету Педагогика
?. У цьому плані кожен образ природи (поняття пейзаж, здається, не виражає всіх відтінків значення простору й часу) одухотворений і багатоликий. Так, наприклад, в уривку:
Чи знаєте ви українську ніч? Ні, ви не знаєте української ночі!- узятому з повісті Травнева ніч, або Утоплениця, земні, людські виміри поетично накладаються на космічні, зіставляються й протиставляються. Виразні й художньо значущі деталі: величний грім соловя, підхмарні дуби і рідкий птах, що долетить до середини Дніпра- це не просто поетичні гіперболи, художні перебільшення - це особливе поетичне бачення, коли людське око охоплює одночасно й небо й землю. Тільки у світлі сказаного учні зрозуміють всесвітні масштаби й українського дня й ночі, Дніпра, піднебіння й землі: „ полудень блищить у тиші й спеці, і голубий невимірний океан (тобто небо), хтивим куполом нагнувся над землею, здається, заснув, весь потоплений у млості, обіймаючи й стискаючи прекрасну (тобто землю) у повітряних обіймах своїх! (Сорочинський ярмарок). Або ж в описі Дніпра: ...у середину Дніпра дивляться тільки Сонце й небо, і всі зірки, що світять над світом, разом віддаються у Дніпрі. Всіх їх тримає Дніпро в темному лоні своєму (Страшна помста). Відчуття первозданності й неосяжності природи, де все дивно, все урочисто, а на душі й неосяжно, і чудно, охоплює читача, налаштовує його на поетично піднесений, урочистий лад. Зміст подібних картин природи - процес збагнення світу, коли в одиничному відкривається загальне, вічне. Тому питання Чи знаєте ви українську ніч? - аж ніяк не риторичне. Читач, виявляється, дійсно не знає української ночі. Сам Гоголь як художник і розкриває її таємниці, всесвітні масштаби, прилучаючи до неї своїх героїв, а разом з ними й читачів.
Поетично схвильовано починається опис степу в другому розділі повісті Тарас Бульба. Тут степ - символічно узагальнений образ матері-батьківщини. І чим ближче посувався загін Тараса Бульби до Запорізької Січі, тим прекрасніше ставав степ (див. зазначені вище уривки 2-7 для аналізу в класі).
Пейзаж у Гоголя стає вираженням авторського ліричного почуття, емоційно-художнім підтекстом повісті: підкреслюється співвіднесеність картин природи з життям і долею героїв, вся вона виконана з любовного материнського начала (подібно матері, степ, уже давно прийняв їх усіх у свої зелені обійми), і недарма над степом вється птах-чайка. У першому розділі мати з жаром, із пристрастю, зі слізьми, як степова чайка, вилася над дітьми своїми. І мати, і степ поетично зливаються в узагальнений образ - символ матері-вітчизни.
Учням треба підказати, як по-різному й зненацька показана справді людська, щиросердечна сутність Тараса й Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба думав про давнє.. Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх співтоваришів. Він думав, які вже перемерли, які живуть ще. Сльоза тихо круглилася на його зіниці, і посивіла голова його пригнічено похнюпилася. Священна память минулого, вірність товаришам, людському обовязку й почуттю! Так само й суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матір: Він душевно був стурбований слізьми бідної матері, і це одне тільки його бентежило й змушувало задумливо опустити голову. Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочку ковенського воєводи.
Привільні, багаті степи, по яких ніколи плуг не проходив, відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: в лайливий, важкий час вони таїли постійну загрозу, не раз ставали чистим полем, місцем кривавих зіткнень, де зі зброєю в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити маленьку крапку, що чорніла в далекій траві - татарина, що скаче, як умить приймаються самі суворі запобіжні заходи, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до ріки, вони довго плили по ній, щоб сховати слід свій. Степ таїв у собі небезпеку, постійно загрожував життю людини, вимагав пильного захисту, збройної охорони.
Три дні тривав шлях Тараса Бульби і його синів. Нарешті здався Дніпро: От він блиснув вдалині й темною полосою відокремився від обрію. Він віяв холодними хвилями й розстелявся ближче й ближче й, нарешті, обхопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, дотоле спертий порогами, брав, нарешті, своє й шумів, як море, розлившись із волі... Незабаром загін Тараса Бульби зявився при вїзді в Запорізьку Січ.
Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба і його сини готуються до вїзду: Козаки оправили коней. Тарас приосаився, стяг на собі міцніше пояс і гордо провів рукою по вусах. Молоді сини його теж оглянули себе від голови до ніг з якимсь страхом і невизначеним задоволенням, і всі разом вїхали в передмістя, що перебувало за півверсти від Січі. Адже наступає самий відповідальний момент їхнього життя - прилучення до вільного запорізького війська!
З короткого повідомлення вчителя школярі довідаються, що козацтво на межі XVI-XVII ст. представляло досить складну й неоднорідну соціальну масу, куди входили вільні козаки, селяни, бідний міщанський люд, в основному ремісники, а також дрібна служива шляхта, з якої формувалася козацька старшинська верхівка. Основну частину козацтва з його особливим у?/p>