Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
Київський славістичний університет
Інститут славістики і міжнародних відносин
Кафедра психології
Спеціальність психологія
Курсова робота
на тему:
Взаємозвязок рівня емпатії та самоставлення особистості
Студентки ІІкурсу
Група 01-Б.09 Пс(А)Д
Алексєєнко Наталії Володимирівни
Науковий керівник :
Крутюк Марина Володимирівна
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Самоставлення
1.1 Поняття самоставлення
1.2 Структура самоставлення
1.3 Розвиток самоставлення
2. Емпатійність
2.1 Поняття емпатії
2.2 Структурна організація емпатії
2.3 Розвиток емпатії
Вступ
Почну з того, що тема обраної мною роботи дуже цікава і важлива як для майбутнього психолога. Адже самоставлення та емпатія грають велику роль у роботі для людини такої професії.
Важко зрозуміти сповна клієнта не маючи емпатії, але важко його зрозуміти якщо ставлення до самого себе не являється нормальним.На мою думку,тема моєї курсової роботи є досить актуальною,а звідси - яка б гіпотеза не справдилась,результат моєї роботи не буде марним.
Отже, обєктом дослідження являється взаємозвязок рівня емпатійності та самоставлення особистості.
Мета роботи полягає у ствердженні або спростуванні гіпотези про існування цього взаємозвязку.
1. Самоставлення
1.1 Поняття самоставлення
Глобальна самооцінка стала предметом психологічного аналізу завдяки виданим у кінці XIX століття робіт У. Джеймса (1890). Уряді джерел цей термін принципово розлучається з терміном самопізнання. Так, західні психологи в самопізнанні традиційно виявляють причину і сенс власної поведінки людини, її ставлення до інших людей, в той час як самооцінка підкреслює позитивний або негативний модус сприйняття себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей.
Традиційно глобальна самооцінка особистості розглядаеється як похідна від її приватних самооцінок. Виділяють три підходи в описі механізмів формування глобальної сам оцінки з приватних самооцінок:
- Глобальна самооцінка як конгломерат приватних самооцінок, які повязані з різними аспектами Я-концепції;
- Як інтегральна самооцінка приватних аспектів, зважених за їх субєктивною значимостю;
- Як ієрархічна структура, що включає приватні самооцінки, інтегровані за сферами особистісних проявів і в комплексі складають узагальнене Я, яке знаходиться на верху ієрархії .
Отже, глобальна самооцінка є тим психологічним поняттям, в якому найбільш детально відображена така сторона відношення людини до себе як його почуття на адресу Я. Це почуття є стійким психічним утворенням і виявляє себе як особистісна риса (властивість, смислова диспозиція).
Самоповагу в західній психології найчастіше розглядається у звязку з вивченням уявлень особистості про себе як о системі соціальних установок. При цьому під установкою розуміється гіпотетичний конструкт, який позначає заснований на минулому досвіді стан готовності людини, направляючий чи викривляючий тим чи іншим образом,впливаючи на його поведінку.Можна виділити два підходи до визначення змісту самоповаги як установочної за своєю природою освіти:
- Самоповага як загальна установка особистості щодо своєї цінності . Під самоповагою при цьому розуміється позитивна чи негативна установка, звернена на специфічний обєкт, званий Я, що включає в себе пізнавальний (знання про себе, уявлення про свої якості, властивості), емоційний (оцінка цих якостей і повязані з нею почуття щодо себе) і практичний компоненти;
- Самоповага як емоційний компонент установки.
І.С. Кон визначає самоповагу як емоційний компонент особливої настановної системи - образу Я, як особисте ціннісне судження, виражене в установках індивіда до себе (схвалення або несхвалення), які вказують якою мірою індивід вважає себе способним, значним, процвітаючим і гідним.
Самоставлення особистості розуміється як складне когнітивно-афективне утворення, зрілість якого визначається якістю взаємозвязку і ступенем узгодженості йогоскладових. Його структура розглядається складаючося з двох компонентів: раціонального ставлення до себе як субєкту соціальної активності (образ - Я або категоріальне Я) і емоційно-ціннісного ставлення до себе - переживання й оцінки власної значущості як субєкта соціальної активності, утворюють рефлексивне Я [36]. У результаті взаємодії зазначених компонентів з потребностно-мотиваційною сферою особистості ставлення до себе включається в процес діяльнісної та особистісної саморегуляції, стимулює розвиток пізнавальної та особистісної субєктності людини.
У психології представлена величезна кількість досліджень, в яких встановлено тісний звязок між ставленням особистості до себе як до субєкта життєвих відносин та її поведінки. У них відзначається, що висока самоповага особистості виступає умовою її максимальної активності, продуктивності в діяльності, реалізації творчого потенціалу , впливає на свободу вираження почуття, рівень саморозкриття в спілкуванні . Позитивне стійке самоставлення лежить в основі віри людини у свої можливості, самостійність, енергійність, повязане з його готовністю до ризику, обумовлю