Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
ограми.
З вищевикладеного С. Куперсмит робить висновок, що найбільш сприятливими умовами розвитку позитивної самооцінки дитини є емоційна залученість батьків у життя дитини та наявність чітких, зрозумілих правил, що регулюють поведінку, але не перешкоджають розвитку самостійності дитини.
Таким чином, розвиток у дитини уявлень про себе багато в чому залежить від того, наскільки взаємини батьків з дітьми задовольняють вимогам, необхідним для благополучного вирішення протиріч, що виникають на різних стадіях розвитку. Кожна з цих стадій вносить свій особливий, унікальний внесок у формування самоідентичності особистості. Це положення перегукується з ідеєю А.В. Запорожця про те, що виникають на різних вікових ступенях психологічні новоутворення мають неминуще, абсолютне значення для всебічного розвитку індивіда, вносять свій особливий, неповторний внесок у формування людської особистості.
Ми вважаємо важливим положення Е. Еріксона про те, що дитина сенситивна до особливого аспекту соціальних відносин, що передбачають специфічний характер його власної діяльності. Тоді вплив взаємин батьки-дитина в перспективі формування особливостей його особистості аналізується з точки зору того, як ці взаємини співвідносяться із завданнями розвитку даного віку і індивідуальних потреб дитини. Це положення дуже співзвучно розвиває Л.І. Божович уявленням про внутрішні позиції дитини, згідно з якими той чи інший вплив набуває сенс тільки в контексті прагнень, потреб і мотивів дитини.
Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Л.І. Божович виходить з положення, що умови життя самі по собі безпосередньо не здатні визначити психічний розвиток дитини. Всі зовнішні впливи переломлюються через призму внутрішньої позиції дитини, яка визначається вже склавшимися структурами психіки. Тому в одних і тих же умовах можуть формуватися різні особливості психіки, в залежності від того, в яких взаємовідносинах із середовищем буде знаходитися сама дитина. Щоб зрозуміти, який вплив надає середовище на дитину, треба зрозуміти характер його переживань, за якими стоїть світ його потреб, бажань, прагнень у співвідношенні з можливостями їх задоволення. У свою чергу, для того щоб проаналізувати систему потреб дитини, треба врахувати його місце в системі доступних йому суспільних відносин, які визначаються двома умовами: історично склавшимиися вимогами суспільного середовища, що предявляються дітям різного віку, і тією діяльністю, яку вони при цьому виконують, і тими вимогами, які оточуючі предявляють до даної особи, виходячи з його особливостей і конкретної ситуації розвитку.
Формування особистості дитини і буде визначатися співвідношенням між тим місцем, яке він займає в системі людських відносин, і психологічними особливостями, які в дитини вже сформувалися. З цього співвідношення виникає внутрішня позиція дитини, тобто система його потреб і прагнень, субєктивно представлених у відповідних переживаннях, які, преломлюючи вплив середовища, стають рушійною силою розвитку психічних властивостей.
Підібю деякі підсумки теоретичного обговорення даної проблеми. Уявлення дитини про себе починають складатися в процесі взаємодії з батьками. Саме батьки служать основним джерелом задоволення провідних потреб маленької дитини, і його емоційна привязаність до них породжує своєрідну залежність його самосвідомості від батьківського ставлення та наявного в батька образу дитини, і саме в сімї закладається основа для сприятливого або несприятливого розвитку самоставлення дитини.
Приймаюче, тобто уважне, любовне, шанобливе ставлення батьків до дитини сприяє самоприйняттю дитини.
Відхилене, тобто неприязне, зневажливе, нехтуюче ставлення призводить до неприйняття дитиною себе, до переживання своєї малоцінності і непотрібності.
2. Емпатійність
2.1 Поняття емпатії
Коли обєктом емоційної сприйнятливості індивіда стають переживання інших людей, у нього проявляється властивість, звана емпатією (від грец. pathos - сильне і глибоке почуття, близьке до страждання, з префіксом ете, що означає напрям всередину). Емпатія означає таке духовне єднання особистості, коли одна людина настільки переймається переживаннями іншого, що тимчасово ототожнюється з ним, як би розчиняється в ньому. Ця емоційна особливість людини відіграє велику роль у спілкуванні людей, у сприйнятті ними один одного, встановлення взаєморозуміння між ними. Л. М. Толстой вважав, наприклад, що найкраща людина живе своїми думками і чужими почуттями, а найгірший - своїми почуттями і чужими думками. Посередині письменник розташовував все розмаїття людських душ. Треба відзначити, що виділення емпатії в якості особливого психологічного феномена було тривалим, складним і до цього дня його розуміння не збігається в різних вчених і в різних психологічних школах. Спочатку цей феномен обговорювався в рамках філософії, зокрема - етики та естетики.
Тому і позначався він або етичним поняттям симпатія (Сміт, 1895; Спенсер, 1876; Шопенгауер, 1896), або естетичним поняттям відчуття (Ліппс, 1907). А. Сміт розумів симпатію як здатність співчувати іншому. Г. Спенсер визначав симпатію як здатність співчувати людям, виявляти зацікавленість у їхній долі. Він виділяв два типи емпатії: інстинктивну (емоційне зараження) і інтелектуальну (співчутливу). Для А. Шопенгауера симпатія - це співчуття до всіх істот, що породжується усвідомленням спільності їх природи і п?/p>