Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
точуючих, обумовлена особливостями спілкування дітей з дорослими і, перш за все, з батьками.
У сфері вікової психології А. Бек і В. Штерн поклали початок вивченню емпатії та її проявів у дітей. Проблема емпатії розглядається у звязку з формуванням особистості дитини, розвитком форм поведінки, соціальною адаптацією.
У подальшому А. Валлон (1967) приваблює ця проблема в аспекті розвитку емоційної сфери дитини, і він намічає еволюцію емоційної чуйності дитини на почуття дорослих і дітей. Валлон зазначає, що дитина на перших етапах життя повязана зі світом через афективну сферу, і його емоційні контакти встановлюються за типом емоційного зараження.
За А. Валлон, на другому році життя дитина вступає в ситуацію симпатії. На цій стадії дитина як би злита з конкретною ситуацією спілкування і з партнером, чиї переживання він поділяє. Ситуація симпатії готує його до ситуації альтруїзму. На стадії альтруїзму (4-5 років) дитина навчається співвідносити себе та іншого, усвідомлювати переживання інших людей, передбачити наслідки своєї поведінки.
Так у міру психічного розвитку дитина переходить від нижчих форм емоційного реагування до вищим моральним формам чуйності.
Л.Б. Мерфі визначає емпатію як здатність до емоційної чуйності на неблагополуччя іншого, прагнення полегшити або розділити його стан. Емпатія проявляється в адекватних формах у адаптованих до соціального життя дітей, що отримали в сімї максимум довіри, любові, тепла.
Х.Л. Рош і Є.С. Бордін вважають емпатію одним з найважливіших джерел розвитку особистості дитини. На їхню думку, емпатія - поєднання теплоти, уваги і впливу. Автори спираються на ідею про розвиток дитини як процесі встановлення балансу між потребами батьків і дитини. Дотримання балансу потреб робить виховання ефективним, якщо емпатія визначає психологічний клімат навчання дитини взаєминам з людьми.
Размещено на