Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
є оптимізм відносно очікування успішності своїх дій у ситуації невизначеності. Люди з позитивним самоставленням менш поглинені своїми внутрішніми проблемами, набагато рідше страждають психосоматичними розладами. Одним із мотивів, що спонукають людину додержувати моральні норми, є його прагнення зберегти позитивне самоставлення.
У той же час негативне самоставлення є джерелом різних труднощів у спілкуванні, оскільки людина з таким ставленням до себе заздалегідь упевнено в тому, що оточуючі погано до нього ставляться. Проблема гідності, цінності свого Я майже повністю поглинає його увагу, у звязку з чим рівень активності людини надмірно підвищується, ускладнюючи тим самим вибір адекватного способу взаємодії, його поведінка становиться ригідною. Негативне, конфліктне ставлення особистості до себе обумовлює її поведінка, що відхиляється: здійсненя правопорушень, наркоманію, алкоголізм, агресивну і суіцідальну поведінку, повязану з неадаптивними, асоціальними формами поведінки, є однією з причин девіації,позитивно корелює з депресією.
1.2 Структура самоставлення
Зміст феномена цілісного самоставлення або окремих його аспектів не вичерпується поняттями, виражаючих самооцінку особистості і емоційне ставлення до себе, такими як: самоповага, симпатія, самоприйняття, любов до себе, самоприниження, самозвинувачення і т.д. Вітчизняний дослідник проблеми самоставлення Н.І. Сарджвеладзе вважає, що феномен самоставлення в якості своїх окремих сторін включає самосвідомість, самопізнання, самооцінку, емоційне ставлення до себе, самоконтроль, саморегуляцію, а поняття самоставлення є родовим щодо понять самопізнання, самооцінки та інших подібних понять, що мають приставку само і відображають широкий спектр феноменів внутрішнього життя особистості.
Трьохкомпонентна структура самоставлення включає в себе когнітивний, емоційний і конативний компоненти. Можна говорити про тенденції консистентності між цими компонентами, оскільки самоставлення є одним з видів аттитюдів, а аттитюди характеризуються цією генеральною властивістю.
Когнітивний компонент самоставлення за тією ознакою, які гностичні процеси включені до його функціонування (відчуття і сприйняття, уявлення і память, мислення і уява), складне гетерономне утворення. Так, самовідчуття, як це показано В. В. Століним, повязане з організмічним рівнем активності людини. У самосвідомості тіло зі своїми внутрішніми станами презентує за допомогою самовідчуття і на її основі формується схема тіла. У онтогенетичного плані на роль дисоціації відчуття і самовідчуття у виникненні самосвідомості вказував І. М. Сєченов.
Процеси самосприйняття також у великій мірі забезпечують субєкт необхідною, селективною, а також надмірною інформацією про самого себе. Наприклад, в постпубертатному, юнацькому періоді розвитку особистості сприйняття своєї зовнішності інтенсифікується і значно визначає форму і зміст життєдіяльності особистості. Уявлення про самого себе сприяють соціальної регуляції міжособистісних відносин.
Значення функції памяті в організації внутрішньоособистісного досвіду важко переоцінити. Спогад про свої вчинки і пройдений життєвий шлях, т. зв. автобіографічна память, дає необхідний матеріал для побудови образу ретроспективного Я (яким я був), про що мова піде нижче.
Розумові процеси, які реалізують у гностичному плані функцію самоставлення, утворюють Я - концепцію особистості. За допомогою операцій узагальнення, аналізу, синтезу, судження, умовиводу особистість у юнацькому віці виробляє стійкі концепти про самого себе, які утворюють певну консистентну структуру. Ш. О. Надірашвілі, спираючись на ідею Д. H. Узнадзе про два плани психічної активності, вважає, що акт обєктивації, що виник при деякому перешкодженні у здійсненні імпульсивної поведінки і завершується його призупиненням і розгортанням теоретичної активності субєкта, супроводжується паралельним процесом субєктивації: теоретична активність спрямовується не лише на зовнішній обєкт, але і на усвідомлення власних можливостей і особливостей. В результаті у особистості формується т. зв. психологічний автопортрет. Така ж ідея в контексті іншої теоретичної орієнтації експериментально обгрунтовується В. В. Століним.
Процеси уяви конституюють можливе Я і ідеальне Я. Переважно наоснові процесів уяви формується образ проспективного Я , функція якого, полягає в проектуванні власного життя.
Таким чином, згідно Н.І. Сарджвеладзе, когнітивний компонент самоставлення включає в себе самооцінку, бо завдання роботи самосвідомості і самопізнання полягає не тільки в тому, щобприймати себе в розрахунок у процесі активності і знати щось про себе, але і в тому, щоб оцінити свої властивості і можливості за певними критеріями (гарний-поганий, придатний-непридатний і т. д.).
Емоційне ставлення також один з компонентів самоставлення. В. В. Столін виділяє три емоційні осі самоставлення: 1) симпатія - антипатія, 2) повага - неповага і 3) близькість - віддаленість. Цікаво, що ці осі, як показав автор, визначають також будова емоційно-ціннісного ставлення людини до іншої людини, а їх представленість у самоставленні пояснюється зазначеним Л. С. Виготським механізмом переходу інтерпсихічних відносин в інтерапсихічну сферу.
Конативний компонент самоставлення виступає в якості внутрішніх дій н?/p>