Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?ходження. Для нього співчуття є властивістю самого життя. У процесі співчуття людина забуває про відмінності між собою та іншими.
3. Фрейд (1925) вважав, що співучасть в емоційному стані іншого здійснюється за допомогою двох механізмів - зараження і наслідування. Як механізм пізнання розглядав симпатію (емпатію) М. Шелер (Scheler, 1923). Для нього симпатія - не просто поділ (співучасть) емоцій іншого, а акт, спрямований на пізнання особистості іншого як найвищої цінності. Він виділяв рівні симпатії - від нижчих до вищих, серед яких Einsfuhlung означало стан злиття з обєктом симпатії, ідентифікація з його переживанням, a Mitgefuhl-участь в переживанні іншої людини при збереженні незалежності власних переживань.
У роботах психологів кінця XIX століття симпатія розглядається як властивість тварин і людини і як первинна емоція. За Т. Рібо (1897), на нижчому психофізіологічному рівні розвитку емпатія виступає як синергія (наслідування руховим прагнень), а на вищому - як синестезія, тобто узгодженість почуттів, переживань, що викликають подібні вчинки. Щоправда, він відзначає, що в ряді випадків люди прагнуть позбавити себе від співпереживання страждань іншої людини. На вищому інтелектуальному рівні симпатії виникає узгодженість почуттів і вчинків, заснованих на єдності уявлень і темпераменту з обєктом симпатії.
B. Штерн (1922) теж вважав симпатію первинної емоцією, на основі якої розвиваються соціальні почуття. Він поділяє почуття до інших (ніжність, любов) і почуття з іншими (співчуття, співрадість). Перші служать передумовою виникнення других. Любов до близьких веде через наслідування і навчання до формування здатності реагувати на страждання інших людей, до розвитку альтруїстичної поведінки.
Американський психолог У. Мак-Дугалл (1889) висунув теорію походження симпатії як стадного інстинкту емоційного реагування на емоції інших тварин, важливого для виживання стада. У той же час він підкреслює, що це прояв симпатії не тотожне формам людської симпатії - співпереживання та співчуття. Для Мак-Дугалл симпатія - чисто афективний процес, здійснюваний за типом зараження або індукції.
Погляди Мак-Дугалл зазнали критики з боку ряду психологів (Allport, 1924; Asch, 1952). Зокрема, Ф. Олпорт звернув увагу на те, що в експериментах У. Мак-Дугалл заражалися експресивно вираженими емоціями менше 50% піддослідних, у той час як симпатія як інстинкт повинна була проявитися у всіх. Крім того, в експерименті не було враховано вплив ситуації експерименту, яка сама може викликати емоції.
Поняття емпатія вперше ввів в психологію Е. Тітченер (Titchener, 1909), спираючись на подання Ліппса про ввідчуття як перцептивний акт. У наступні роки, увійшовши в європейські мови, цей термін придбав безліч лексичних і психологічних значень, багато в чому втративши свою специфіку. Так, значна частина американських робіт з емпатії відображає її розуміння як когнітивного процесу, як сприйняття і розуміння внутрішнього світу іншої людини, емоційного змісту твору мистецтва, природи (Cotrell, Dymond, 1949; Bronfenbrenner et al., 1958).
Менш поширеним є розуміння емпатії якввідчуття, причому і тут є багато нюансів. В одних авторів емпатія виступає як вид чуттєвого пізнання обєкта через проекцію та ідентифікацію (Beres, Harlow, 1953), в інших - як здатність поставити себе на місце іншого, передбачити його реакції (Mahoney, 1960; Speroff, 1953), у третіх - як здатність розуміння емоційного стану іншої (Wilmer, 1968) або як здатність проникати в психіку іншого, розуміти його афективні орієнтації (Шибутані, 1969).
К. Роджерс вважає, що бути в змозі емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого точно, але без втрати відчуття начебто. Це значить, що зберігається здатність у будь-який момент повернутися у власний світ переживань. Якщо цей відтінок начебто зникає, то мова йде вже про ідентифікацію з емоційним станом іншої, про зараження його емоцією і переживанні її в такій же мірі по-справжньому.
В. В. Бойко розглядає емпатію як раціонально-емоційно-інтуїтивну форму відображення, яка є особливо витонченим засобом входження у психо-енергетичний простір іншої людини. За допомогою емпатії пробивається захисний енергетичний екран партнера по спілкуванню, а для цього необхідна підвищена прохідність. Вона виникає, коли людина демонструє іншому співучасть і співпереживання. Звідси співучасть і співпереживання - не сенс і не функція емпатії, а всього лише емоційні засоби досягнення мети - виявлення, розуміння, передбачення індивідуальних особливостей іншого і потім на нього на потрібному напрямі (домогтися його розташування та довіри). У звязку з таким розумінням Бойко визначає емпатію наступним чином: це форма раціонально-емоційно-інтуїтивного відображення іншої людини, яка дозволяє подолати його психологічний захист і збагнути причини і наслідки самовиявів - властивостей, станів, реакцій - з метою прогнозування та адекватного впливу на його поведінка . Він вважає, що непідробний щирий інтерес до іншої особистості як такої, до її субєктивної реальності-основна передумова глибокої емпатії. Бойко виділяє в емпатії три канали: раціональний, емоційний та інтуїтивний. Раціональний канал характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення емпатірующего на сутність іншої людини, на його стан, поведінку, на наявну у нього проблему. Це прояв спонтанного інтересу до іншого. Емоційний канал дозволяє емпатірующему входити в емоційний резонанс з іншими - співпереживати, брати участь. Інтуїтивний канал дає можливість бачити