ВзаСФмодiя лiкарських речовин
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
феномену вислизання РЖАПФ дотепер не окресленi, хоча вiдомо, що у iх реалiзацii беруть участь ендотелiн, антидiуретичний гормон, калiй, магнiй, гiстамiн, кортикотропiн.
Проявом протидii органiзму лiкам пiсля припинення iх дii, стаСФ синдром вiдмiни (феномен рикошету чи вiддачi, синдром пiслядii, негативноi пiслядii, рикошету), описаний для цiлоi низки фармакологiчних препаратiв. Синдром вiдмiни виникаСФ як вiдповiдь органiзму на припинення (завершення лiкування) чи послаблення дii препарату (зменшення дози, короткочасна перерва) та проявляСФться ознаками погiршення перебiгу хвороби.
Важливо, що бiльшiсть препаратiв, якi викликають толерантнiсть, також викликають синдром вiдмiни. Це дозволяСФ припускати, що у iх основi лежать однаковi механiзми, а обидва феномени СФ фазами одного й того ж процесу протидii органiзму лiкарському засобу.
Про iснування синдрому вiдмiни нiтратiв також вiдомо давно, хоча з приводу його клiнiчного значення тривалий час точилися науковi дискусii. Встановлено, що раптове припинення лiкування нiтратами може викликати погiршення самопочуття хворого, почащення чи появу нападiв стенокардii (до розвитку ГКС), зменшення толерантностi до фiзичного навантаження. Такi змiни можуть виникати у перiоди короткочасноi вiдсутностi препарату в органiзмi, зокрема, на фонi переривчастоi схеми застосування або навiть пiсля разового прийому. Цей синдром часто спостерiгаСФться при застосуваннi трансдермальних форм чи при проведеннi iнтенсивноi терапii. Описано виникнення синдрому рикошету через 5-6 годин пiсля разового застосування перорального нiтроглiцерину. Отже, виникаСФ протирiччя в рекомендацiях стосовно терапii нiтратами: для запобiгання розвитку толерантностi до препарату рекомендованi переривчастi курси лiкування, якi можуть викликати синдром рикошету. Важливо, що синдром рикошету не виникаСФ пiсля iзосорбiду динiтрату та iзосорбiду мононiтрату помiрно пролонгованоi та значно пролонгованоi дii, що пояснюСФться повiльним зменшенням концентрацii цих препаратiв. Тому цi лiкарськi засоби можна призначати переривчастими курсами.
Добре вiдомий синдром вiдмiни i для ?-блокаторiв. Вiн проявляСФться у 10-50% хворих на 2-10 добу пiсля раптового припинення терапii ?-блокаторами, характеризуСФться загостренням iшемiчноi хвороби серця (до ГКС) та вираженим пiдвищенням артерiального тиску, суправентрикулярними та шлуночковими аритмiями, iнодi з загрозою фiбриляцii шлуночкiв та раптовоi серцевоi смертi. Безпечнiшими СФ засоби тривалоi дii (бiсопролол). За потреби у вiдмiнi ?-блокатора дозу знижують поступово (удвiчi протягом 3-5днiв).
У хворих з високим артерiальним тиском та/або iшемiчною хворобою серця припинення застосування блокаторiв Са2+-каналiв викликаСФ виражене пiдвищення артерiального тиску (гiпертензивний криз) та/або зменшення кровопостачання серцевого мяза (iшемiю мiокарда).
Синдром вiдмiни спостерiгаСФться i пiсля застосування антикоагулянтiв та антитромбоцитарних препаратiв. Пiсля терапii нефракцiонованим гепарином та низькомолекулярними гепаринами (еноксапарин, дальтепарин) виявляСФться реактивацiя процесiв тромбоутворення, що призводить до збiльшення частоти тромботичних ускладнень впродовж першоi доби пiсля вiдмiни. Запропонованi шляхи профiлактики на сьогоднi СФ недостатньо ефективними.
Синдром рикошету описаний також для iнших препаратiв: iнгаляцiйних симпатомiметикiв внаслiдок накопичення метаболiтiв медикаменту; сечогiнних засобiв (iз розвитком анурii); iнгiбiторiв протонноi помпи та блокаторiв Н2-гiстамiнорецепторiв внаслiдок пiдвищення рiвня гастрину, гiстамiну; психотропних препаратiв (антидепресантiв, снодiйних, наркотичних анальгетикiв); гормональних засобiв (системних та топiчних глюкокортикостероiдiв, тироксину, пероральних контрацептивiв).
У свiтлi концепцii системноi протидii органiзму лiкарським засобам необхiдна змiна фiлософii медикаментозного лiкування та пошук iнших пiдходiв до лiкування цiлоi низки хвороб, передовсiм, iшемiчноi хвороби серця та артерiальноi гiпертензii. Адже перелiк препаратiв, терапiя якими супроводжуСФться толерантнiстю чи синдромом вiдмiни, включаСФ практично усi групи засобiв, що зараз використовуються в кардiологii. ВиникаСФ риторичне питання: чи не з протидiСФю органiзму лiкам повязана така недостатня ефективнiсть лiкування та профiлактики серцево-судинних подiй? Необхiдно активiзувати зусилля науковцiв у вивченнi системних реакцiй органiзму на окремi лiкарськi засоби та iх комбiнацii. Тiльки знання та розумiння ефектiв протидii дозволить зменшити прояви наслiдку закону Мерфi для лiкарiв: Кожне лiкування породжуСФ новi проблеми.
4 Вплив навколишнього середовища на взаСФмодiю органiзму i лiкарськоi речовини
Чинники, що впливають на систему органiзм - лiкарський засiб, умовно подiляють на зовнiшнi i внутрiшнi. До зовнiшнiх чинникiв вiдносять коливання природних i соцiальних параметрiв (температура, вологiсть, склад повiтря, йонiзуюче випромiнювання, забруднення ТСрунту, води, характер харчування, вживання алкоголю, тютюну, нервово-психiчне навантаження тощо) у момент або незадовго до застосування лiкарського засобу. Внутрiшнi чинники - це складнi компенсаторнi реакцii органiзму у вiдповiдь на змiну навколишнього середовища.
За природних умов вiдбуваСФться, як правило, коливання багатьох параметрiв. Наприклад, пiд час пiднiмання вгору поряд зi зменшенням вмiсту кисню в повiтрi пiдвищуСФ?/p>