ВзаСФмодiя лiкарських речовин
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?ки цей аспект переважно iгноруСФться як виробниками, так лiкарями та пацiСФнтами. На жаль, цiлiснi реакцii органiзму на препарати погано описанi, рiдко враховуються, а лiкарi мають недостатньо знань та розумiння ефектiв фармакотерапii.
Бiля витокiв першого цiлiсного формулювання проблеми взаСФмодii органiзму та лiкарського засобу стояв проф. С.Ф. Олiйник (1918-1992 рр.), який розглядав органiзм людини як вiдокремлену вiдкриту систему, що захищаСФ себе шляхом протидii зовнiшнiм впливам. Вiдносно органiзму кожен медикамент виступаСФ зовнiшнiм фактором порушення рiвноваги. У вiдповiдь в органiзмi виникають сили чи процеси протидii препарату, причому за законами системи у рiвновазi (Ле ШательСФ) цi сили випереджають чи навiть перевищують ефект препарату. Крiм того, спостерiгаСФться збiльшення активностi факторiв, якi попередньо дiяли у тому ж напрямку, що i заблокований медичним засобом ефект чи структура.
Власними експериментальними дослiдженнями доведено, що медикаменти рiзних груп СФ додатковим фактором зовнiшнього впливу: iх застосування призводило до зменшення частоти розвитку сприятливих типiв загальних адаптацiйних реакцiй. Дистрес-реакцii (неповноцiнна адаптацiя та переактивацiя) спостерiгались лише у тварин, якi приймали лiки, i зовсiм не виявлялись у iнтактних тварин контрольноi групи.
Протидiя зовнiшньому медикаментозному впливу здiйснюСФться органiзмом на всiх рiвнях (органiзменному, системному, органному, клiтинному, субклiтинному, генному). Протидiя порушувальному зовнiшньому впливу препарату починаСФться одночасно з проявами його активностi та маСФ здатнiсть кумулюватись, за рахунок чого СФ можливiсть ii виявляти. Проте часто поступова реакцiя функцiональноi протидii маскуСФться первинним (бажаним) ефектом засобу та виявляСФться вже тодi, коли дiя засобу наближаСФться до завершення або закiнчуСФться курс лiкування.
Протидiя органiзму описана як синдром толерантностi (резистентностi) або феномен вислизання зменшення активностi дii препарату. Коли ж лiкарський засiб перестаСФ дiяти, така протидiя проявляСФться як синдром вiдмiни, феномен рикошету, феномен вiддачi повернення ефекту, на який вiдбувалась дiя, подеколи ще вище вихiдного рiвня.
Реакцiя протидii органiзму СФ iндивiдуальною. Так, регулярне призначення таблеток iзосорбiду динiтрату хворим на стабiльну стенокардiю (10-20 мг 4 рази на добу протягом 1 мiс) супроводжуСФться повною втратою ефекту (повне звикання) у 10-15% хворих, погiршенням лiкувального ефекту (часткове звикання) у 60-70%, збереженням ефекту препарату лише у 10-15% пацiСФнтiв. Це наводить на думку про роль генних механiзмiв у розвитку толерантностi. Однак питання ще потребуСФ дослiджень.
Толерантнiсть зменшення тривалостi та вираженостi ефекту препарату за умов регулярного його застосування або потреба у збiльшеннi дози для досягнення того ж самого ефекту. Феномен толерантностi (резистентностi, вислизання) описаний для рiзних за механiзмами дii препаратiв: нiтратiв, ?-блокаторiв, iнгiбiторiв ангiотензинперетворювального ферменту (РЖАПФ), аспiрину, тiСФнопiридинових антитромбоцитарних засобiв, адреномiметикiв, резерпiну, наркотичних анальгетикiв.
За механiзмом формування толерантнiсть може бути хибна (диспозицiйна) та iстинна (функцiональна, клiтинна). Диспозицiйна толерантнiсть СФ наслiдком змiни фармакокiнетики лiкарського засобу, його резорбцii, розподiлу, бiотрансформацii чи екскрецii. У цьому випадку дiя препарату у стабiльнiй постiйнiй дозi буде супроводжуватись поступовим зниженням його концентрацii у бiологiчнiй мiшенi. РЖстинна толерантнiсть виникаСФ внаслiдок функцiональноi модифiкацii структур органiзму, змiни селективностi рецепторiв, ефекторних систем та адаптацii клiтин до iнших умов внутрiшнього середовища. Виникнення толерантностi можливе за одним чи одночасно декiлькома механiзмами.
Послаблення резорбцii виникаСФ внаслiдок змiн властивостей тканин-барСФрiв (шкiра, слизова оболонка шлунково-кишкового тракту чи дихальних шляхiв).
Активацiя метаболiзму зумовлена активацiСФю ензимiв, якi мають невисоку субстратну чутливiсть i тому можуть змiнювати бiотрансформацiю багатьох препаратiв та ксенобiотикiв. При цьому лiкарський засiб сам виступаСФ активатором iндукцii синтезу бiлкiв-ензимiв, якi вiдповiдають за активний транспорт у печiнцi. Неспецифiчний характер прискорення ниркового виведення препаратiв з кислотними властивостями при iх повторному введеннi описаний для пенiцилiну. Цей самий ефект зумовлюСФ перехресну толерантнiсть до сульфаметоксипiридазину, параамiногiпуровоi кислоти, пробенециду.
Кiлькiснi та якiснi змiни бiологiчних мiшеней та ефекторних клiтин зумовлюють бiльшiсть випадкiв толерантностi та включають збiльшення чи зменшення кiлькостi специфiчних рецепторiв на поверхнi клiтин, змiну iх просторовоi структури, змiну реактивностi клiтинних пiдсистем, якi забезпечують ефекти. Так, тривале застосування ?-агонiстiв супроводжуСФться зменшенням чутливостi адренорецепторiв та iх кiлькостi (на 22% за умови двотижневого курсу сальбутамолу). Важливо, що такий процес залежить вiд типу ефекторних клiтин: десенситизацiя рецепторiв лiмфоцитiв та тканинних базофiлiв суттСФво перевищуСФ таку ж у клiтинах гладеньких мязiв бронхiв.
Бiльш того, виникаСФ змiна не тiльки рецепторного апарату, який СФ точкою прикладення дii препарату. Описано, що кiлькiсть адренорецепторiв на клiтинах змiнюСФться не тiльки при iнкубацii з симпатоагонiстами чи адреноблокаторами