ВзаСФмодiя лiкарських речовин
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
, але також з РЖАПФ та колхiцином. Каптоприл збiльшував щiльнiсть ?-адренорецепторiв на кардiомiоцитах та посилював вiдповiдь на iзопротеренол. РЖнкубацiя культури клiтин з теофiлiном привела до зменшення експресii ?-адренорецепторiв на клiтинах гладеньких мязiв, але не ендотелiю. Наведенi факти показують, що протидiя органiзму лiкам стаСФ непередбачуваною та вкрай складною за умов одночасного застосування декiлькох лiкарських засобiв, що часто спостерiгаСФться у хворих з хронiчною кардiологiчною патологiСФю.
Одним з механiзмiв протидii органiзму та лiкарського засобу СФ iмунний: синтез антитiл, якi звязують та елiмiнують медикамент. Слiд згадати, що протидiя органiзму може виходити за рамки захисту сталостi системи, ставати неконтрольованою та безпосередньо пошкоджувати власний органiзм, що стаСФ пусковою ланкою автоiмунних процесiв. Окремим механiзмом розвитку толерантностi до деяких лiкарських засобiв СФ виснаження запасiв нейромедiаторiв внаслiдок тривалого впливу синаптично активних засобiв (ефедрин, iншi адреномiметики, резерпiн).
Класичним прикладом феномену толерантностi органiзму до препаратiв СФ толерантнiсть до нiтратiв, вiдома з кiнця ХРЖХ ст. Феномен толерантностi до нiтратiв тим бiльше виражений, чим тривалiше пiдтримуСФться концентрацiя препарату в органiзмi. Толерантнiсть часто виникаСФ лише пiсля декiлькох тижнiв чи мiсяцiв застосування засобу. Тому пiд час призначення трансдермальних форм, якi забезпечують стабiльну концентрацiю нiтрату впродовж доби, звикання може наступати досить швидко. Подiбне спостерiгаСФться при призначеннi нiтратiв короткоi чи помiрно пролонгованоi дii декiлька разiв на добу. Крiм того, ефект толерантностi до нiтратiв може розвиватись за типом тахiфiлаксii, коли вже за 10-12 годин пiсля початку внутрiшньовенного введення спостерiгаСФться зменшення ефекту препарату. Толерантнiсть до нiтратiв маСФ зворотний характер, пiсля вiдмiни препарату досить швидко вiдновлюСФться чутливiсть до нього. Це враховуСФться при обТСрунтуваннi методу переривчастого призначення.
РЖснуСФ декiлька гiпотез механiзму розвитку толерантностi до нiтратiв, жодна з яких повнiстю не пояснюСФ феномен. В основi метаболiчноi гiпотези лежать зменшення внутрiшньоклiтинного вмiсту сульфгiдрильних груп, якi необхiднi для перетворення нiтратiв в активну форму оксид азоту, та зменшення швидкостi бiоконверсii нiтратiв. Гiпотеза нейрогормональноi активацii побудована на тому, що тривалий прийом нiтратiв стимулюСФ ендогеннi вазоконстрикторнi реакцii органiзму, якi проявляються як псевдотолерантнiсть впродовж першоi доби у вiдповiдь на пiдвищення активностi ренiну плазми та збiльшення внутрiшньосудинного обСФму або як вiдтермiнована iстинна толерантнiсть на 2-3 добу внаслiдок збiльшення чутливостi вен та привiдних артерiй до вазоконстрикцii за участю протеiнкiнази С та зростання концентрацii супероксиду в судиннiй стiнцi. Пiдвищений вмiст супероксиду може призводити до iнактивацii оксиду азоту, гальмування базальноi активностi гуанiлциклази, стимуляцii вивiльнення вазоконстрикторних простагландинiв (PGF2a) та тромбоксанiв (ТХА2), парадоксальному посиленню агрегацii тромбоцитiв. Запропонованi шляхи запобiгання толерантностi до нiтратiв не дозволяють повнiстю вирiшити цю проблему.
В клiнiчнiй практицi досить часто спостерiгаСФться феномен аспiринорезистентностi, вiдомий з кiнця ХХ ст., надiйних тестiв для дiагностики якого дотепер немаСФ. Бiльш влучним термiном для цього феномену вважаСФться недостатнiсть аспiрину. За даними лiтератури, у 5-40% пацiСФнтiв вiдсутнiй ефект аспiрину, що проявляСФться повторними серцево-судинними подiями. Подiбна резистентнiсть описана також до тiСФнопiридину клопiдогрелю (частота випадкiв становить 8-30%). Аспiринорезистентнiсть частiше виникаСФ в жiнок, частота ii зростаСФ з вiком, у курцiв, за умов високих значень холестерину кровi та високих фiзичних навантажень, а також при одночасному застосуваннi з iншими нестероiдними протизапальними препаратами. Механiзми розвитку резистентностi до аспiрину остаточно не окресленi. Видiляють рiзнi типи аспiринорезистентностi: фармакокiнетична (зумовлюСФ пригнiчення тромбоцитарного тромбоксану in vivo, але не in vitro), фармакодинамiчна (пригнiчення тромбоксану in vivo та in vitro), псевдорезистентна (тромбоксанонезалежна активацiя тромбоцитiв).
Феномен резистентностi до клопiдогрелю тiсно корелюСФ з певними параметрами вуглеводного обмiну: iнсулiнорезистентнiстю та рiвнем глiкозильованого гемоглобiну. Останнi публiкацii вказують на можливi механiзми формування резистентностi до клопiдогрелю: пiдвищення реактивностi тромбоцитiв; збiльшення кiлькостi тромбоцитiв за рахунок альтернативних шляхiв iх активацii.
Одним зi шляхiв подолання резистентностi до антитромбоцитарних препаратiв вважалось одночасне призначення декiлькох засобiв, хоча це також не вирiшило проблему. Половина пацiСФнтiв iз аспiринорезистентнiстю виявилась резистентною i до клопiдогрелю. Дослiдження SYNERGY (New Strategy of Enoxаparin Revascularisation and Glycoprotein IIb/IIIa Inhibitors) показало, що у пацiСФнтiв iз високим ризиком розвитку гострого коронарного синдрому (ГКС), незважаючи на потрiйну терапiю аспiрином, клопiдогрелем i блокаторами GР IIb/IIIa рецепторiв, розвивались рецидиви iнфаркту впродовж 100 днiв.
Проявом толерантностi до лiкарського засобу СФ вiдомий феномен вислизання, описаний для РЖАПФ у 90-х роках ХХ ст., при якому спостерiгаСФться зменшення ефективностi лiкування з часом. Однак механiзми