Чи СФ вихiд iз глобальноi екологiчноi кризи
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
?iки. Не викликаСФ сумнiвiв, що в першому десятирiччi XXI ст. цi тенденцii тiльки наростатимуть, iх негативноi дii на природу не вдасться виключити. До подiбних тенденцiй вiдносяться дедалi сильнiший вплив транспорту, урбанiзацiя, деградацiя сiльського навколишнього середовища, втрата бiорiзноманiтностi тощо. Серйозна проблема вiдсутнiсть методiв кiлькiсного облiку чинникiв соцiально-економiчного розвитку, якi впливають на екодинамiку, що визначаСФ значення розробок iндикаторiв сталого розвитку, у тому числi комплексних, як ВВП та iндекс благополуччя, i дозволяСФ обТСрунтувати адекватну екологiчну полiтику.
РЖнстинкт самозбереження i збiльшення густоти населення зумовлював дедалi швидший розвиток методiв створення штучного середовища iснування й отримання продуктiв харчування. При цьому iснувала iлюзiя про нескiнченнiсть природних ресурсiв i необхiднiсть лише навчитися iх повноцiнно використовувати. Вiдоме гасло початку XX ст., висунуте РЖ. В. Мiчурiним: Ми не можемо чекати милостей вiд природи... У XX ст. почалася епоха хiмiзацii сiльського господарства. У 60-х роках цього столiття агресивне ставлення людини до навколишнього середовища призвело до поступовоi глобалiзацii екологiчних змiн, навiть до змiн клiмату. Можливо, саме iнстинкт самозбереження i зумовив потужний розвиток космiчних дослiджень у цей час.
Проте нiчого особливо втiшного вони не принесли. Стало очевидним, що за таких стрiмких екологiчних змiн людина не зможе встигнути знайти собi нове середовище iснування на iншiй планетi, тобто вчинити так, як вона дiяла звичайно: виснаживши один регiон, мiгрувати до наступного. Отже, настав час, коли самозбереження людини як виду шляхом агресивноi змiни навколишнього середовища стаСФ принципово неможливим.
Де ж вихiд?
Один iз них не боротися з природою, а слiдувати iй.
У принципi, все життя людина користувалася цим шляхом, створюючи новi форми тварин i рослин, потрiбнi для неi. Всю iсторiю людства, починаючи з одомашнення першоi тварини, першоi вирощеноi самостiйно рослини, вiдбувалася iх спiльна еволюцiя. Проблема полягала тiльки в тому, що швидкiсть еволюцii сiльськогосподарських видiв була набагато меншою, нiж потрiбно людинi. Особливо гостро цей розрив став вiдчутним саме у XX ст. Постало нове завдання: для того, щоб вижити, людству потрiбно навчитися керувати швидкiстю еволюцii живих органiзмiв. А як це зробити? Пiдглянути, як еволюцiонують види в живiй природi, i спробувати використовувати ii прийоми. З постановки такого завдання i почала розвиватися генна iнженерiя, що розробляСФ методи отримання генетично модифiкованих органiзмiв.
Генетика оформилася як наука на початку XX ст. пiсля перевiдкриття законiв Менделя. Бурхливий перiод ii розвитку завдовжки у столiття ознаменований останнiми роками розшифруванням нуклеотидного складу геномноi ДНК десяткiв видiв вiрусiв, бактерiй, грибiв i слiдом за ними низки багатоклiтинних органiзмiв: рослина арабiдопсис, нематода, дрозофiла, людина. Повним ходом iде секвенування ДНК хромосом важливих культурних рослин рису, кукурудзи, пшеницi.
Зявилася i бурхливо розвиваСФться генна терапiя спадкових хвороб, виробництво генетично змiнених форм рослин. Успiшне соматичне клонування ссавцiв (овечка Доллi), поява молекулярноi палеогенетики вражаючi досягнення науки генетики. ДНК-технологiя i бiотехнологiя, методи та завдання яких зрозумiлi, а успiхи мають публiчний ефект, трансформували вид сучасноi генетики. Бурхливий розвиток ДНК-технологii поставив низку нових запитань, наприклад, виявилося, що лише 3-5% генома людини кодують бiлки i, можливо, ще близько 20% беруть участь у регуляцii дii генiв у ходi розвитку. Функцiя решти фракцiй 75% ДНК генома залишаСФться абсолютно не зрозумiлою. Гени в геномi можна порiвнювати з невеликими островами в морi неактивних неiнформацiйних послiдовностей.
Генна iнженерiя за своСФю суттю не СФ чимось якiсно вiдмiнним вiд природних процесiв, чимось чужорiдним для живих обСФктiв, як, наприклад, отримання штучно синтезованих хiмiчних сполук, вiдсутнiх у природi, а, навпаки, становить собою повтор пiдглянутих у природi прийомiв.
Отримання трансгенних рослин нинi перетворилося на досить рутинну технологiю для вирiшення практичних завдань, якими займаються як науковi установи, так i комерцiйнi фiрми. В РЖнститутi цитологii та генетики Сибiрського вiддiлення РАН обрали для своСФi прикладноi дiяльностi отримання так званих iстiвних вакцин. Цим займаються багато лабораторiй у свiтi, але поки що на експериментальному рiвнi. На перших етапах роботи отримано трансгеннi рослини тютюну i люцерни з геном р-iнтерферону людини, дуже потужного iмуногенного чинника. Потiм взялися за створення трансгенних рослин тютюну i люцерни з генами iмуногенних бiлкiв мiкобактерiй, що викликають туберкульоз, i з генами оболонки вiрусу гепатиту В. При експресii подiбних генiв у рослинах передбачаСФться в органiзмах тварин, що iх зiли, отримати iмунну вiдповiдь з утворенням антитiл на продукований антиген. РЖнакше кажучи, буде здiйснено природну вакцинацiю за стiйкiстю до захворювання туберкульозом або гепатитом В.
На сьогоднi у 120 видiв рослин iснують трансгеннi форми. Дозволено використання трансгенних соi, кукурудзи, бавовника, рапсу, картоплi, томатiв, буряка, гарбуза, тютюну, папайi, льону; закiнчуються випробування трансгенного рису i пшеницi. Трансгеннi рослини вирощуються в 11 краiнах свiту США, Китаi, Аргентинi, Канадi, Австралii, Мексицi, РЖсп?/p>