Час i причини появи козацтва. Природно-географiчнi умови козацького краю
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Час i причини появи козацтва. Природно-географiчнi умови козацького краю
Вступ
Одну з найславетнiших сторiнок в iсторiю Украiни вписало козацтво. Вченi по-рiзному визначали час появи цього соцiального феномена нашоi iсторii. Переважна бiльшiсть радянських iсторикiв зародження украiнського козацтва виводила з першоi згадки про нього на Подiллi пiд 1489 p., iншi (Грушевський) вбачали його ще в давньоукраiнських бродниках i берладниках. На глибинне нацiональне корiння запорiзького воiнства вказували в 1621 р. iСФрархи украiнськоi православноi церкви: Це ж бо те племя славного народу руського, з насiння Яфетового, що воювало грецьке цiсарство Чорним морем i суходолом. Це з того поколiння вiйсько, що за Олега, монарха руського, в своiх моноксилах по морю i по землi плавало i Константинополь штурмувало. Це ж вони за Володимира, монарха руського, воювали Грецiю, Македонiю, РЖлiрiк. Таке усвiдомлення людьми нацiональноi основи козацтва забезпечило йому всенародну любов i шану, хоч для цього й потрiбне було не одне столiття.
Поява козацтва
Термiн козак на письмi вперше вжито в ТаСФмнiй iсторii монголiв пiд 1240 р. для означення людини самiтньоi, не звязаноi нi з домiвкою, нi з сiмСФю. У словнику половецькоi мови це слово пiд 1303 р. трактувалося як страж, конвоiр. У збiрцi коротких житiй святих пiд 1308 р. розповiдалося про вбивство козаками якогось Альмачi. Тобто в термiн козак вкладався рiзний змiст. Така вже доля слiв i понять. Як i люди, вони зявляються на свiтi, живуть i вiдмирають Зявившися в пратюркськiй мовi, слово козак поступово набуло в украiнського народу значення особисто вiльноi, мужньоi й хороброi людини, незалежноi вiд офiцiйних властей, захисника Украiни, оборонця православноi вiри.
Поява козацтва мала пiд собою два основних взаСФмоповязаних чинники: природне прагнення людей до особистоi, полiтичноi, господарськоi й духовноi свободи та необхiднiсть захисту краю вiд татар. Щоб дiстати повну свободу дiй i уникнути податкового ярма, найсмiливiшi i найпiдприСФмливiшi селяни й мiщани Волинi, Подiлля та Киiвщини почали дедалi частiше тiкати на прикордоннi зi степом украiнськi землi. Ще здавна на них чи не щолiта вiдходники-промисловики добували рибу, шкури, мед та iншi дари природи. Втiкачi та вiдходники осiдали й заводили господарство на благодатних землях Подiлля й Пiвденноi Киiвщини, якi вражали сучасникiв своiм багатством. По Украiнi ширилися чутки про величезнi на них врожаi зернових, трави ростом з людину, рiки, повнi риби, яка своiми тiлами не давала навiть веслу впасти на воду, лiси, переповненi бортними деревами з медом. У полях i лiсах водилося стiльки диких коней, оленiв, кiз та iншоi дичини, що на неi полювали заради шкур i хутра, а не мяса. Зрозумiло, що таке багатство не могло не приваблювати людей. РЖ нiщо не могло втримати смiливцiв у iхнiй жадобi до багатства й волi.
Але життя в цьому благодатному краi проходило на гранi смертельного ризику. Майже щорiчнi вторгнення татарських орд завдавали непоправноi шкоди насамперед господарству й життю мешканцiв пограничноi зi степом територii. Тому вони волiли займатися тими видами господарства, якi не так терпiли вiд ворожих нападiв, насамперед мисливством, рибальством i бортництвом. У другiй половинi XV ст. збiльшуСФться кiлькiсть зимiвникiв i слобiд на Пiвденному Бузi, Синюсi, Днiпрi, Трубежi, Сулi. З поодиноких жителiв i втiкачiв утворюСФться соцiальна група людей пiд назвою козаки, яка починаСФ вiдiгравати помiтну роль на пограниччi Украiни зi степом. Вперше на центральних украiнських землях козаки згадуються пiд 1489 p., коли вони допомагали вiйську сина польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загiн на Брацлавщинi. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель пiд Тягинею, а в 1499 р. мали вiддати киiвському воСФводi десятину зi своСФi здобичi, взятоi пiд Черкасами. Тобто ареал поширення козацтва наприкiнцi XV ст. сягав Середнього Поднiпровя. Хоча, можливо, козаки мешкали тут i ранiше.
Слiдом за козаками iшло й панство. Шляхта випрошувала в королiв грамоти на освоСФнi козаками землi, захоплювала iх i намагалася встановити владу над людьми, якi цього не хотiли. Одночасно пани ставали старостами королiвських маСФтностей або намiсниками великих магнатiв, починали будувати замки для наступу на козакiв i захисту володiнь вiд татарських вторгнень. Деякi з них знайшли спiльну мову з козаками й використовували iх у боротьбi зi степовиками. Тому офiцiйнi властi й вважали iх ватажками свободолюбивого козацького люду. Гучноi слави своiми звитяжними подвигами разом з козаками набули намiсник канiвський i черкаський Остафiй Дашкевич (1514 1535) i Хмельницький староста Предслав Лянцкоронський (1506 1512). Вони дбали про оборону краю, в окремi роки були гетьманами козацтва, неодноразово переймали татарськi чам-були й визволяли ясир. Барський староста Бернард Претвич у 1540 р. зi своiми служебниками й козаками вiдiгнав татарський загiн з-пiд Бара й Хмiльника, визволив 50 полонених i захопив багато коней. У 1542 р. вiн переслiдував обтяжених трофеями ординцiв аж до Очакова. Менше вiдомi подвиги козакiв на чолi з Карпом Маслом з Черкас, Яцьком Бiлоусом з Переяслава, Андрушком з Брацлава та iншими обраними на козацьких радах отаманами.
Незважаючи на виняткову роль козацтва в оборонi краю, властi вiд