Час i причини появи козацтва. Природно-географiчнi умови козацького краю
Информация - История
Другие материалы по предмету История
вилася також мета посилити власнi вiйськовi сили на украiнсько-татарському порубiжжi. Ще в 1524 р. король Сигiзмунд РЖ Старий доручив киiвському намiснику Сеньку Полозовичу й чорнобильському державцю Криштофу Кмитичу створити в Середньому Поднiпровi наймане з мiiевих жителiв вiйсько чисельнiстю до 2 тис. чол. Вони мали служити переважно на перевезеннях i охороняти литовськi володiння. Але з рiзних причин це розпорядження короля не було виконано. РЖ тiльки в 1572 р. король Сигiзмунд-Август видав унiверсал про формування найманого загону з 300 чол., якi мали перебувати на державному утриманнi. Зарахованi на службу козаки вписувалися до реСФстру (списку;, звiдки й дiстали назву реСФстрових. Так було покладено початок реСФстровому козацькому вiйську. Вiдтодi польський уряд визнавав козаками лише тих чоловiкiв, котрi були внесенi до реСФстру. А переважна бiльшiсть людей, що вважала себе козаками, потрапила у становище невизнаноi маси й тим самим була поставлена поза законом. Старшим реСФстру король призначив шляхтича Яна Бадовського, одночасно надавши йому й вищу судову владу. Правда, загiн проiснував недовго й незабаром розпався. Але невдачi в Лiвонськiй вiйнi й загрозлива обстановка на Поднiпровi знову змусили уряд повернутися до iдеi вiдновлення реСФстрового козацького вiйська. У 1578 р. король Стефан Баторiй взяв на державну службу 600 козакiв i надав iм певнi права i привiлеi. РеСФстровцi звiльнялися вiд рiзних податкiв i поборiв, одержували землю на правах рангового володiння, вiйськово-адмiнiстративну незалежнiсть вiд мiiевоi влади, судовий iмунiтет. Вiйсько Запорiзьке реСФстрове розташовувалося на територii вище Сiчi, вiд Чигирина до Трахтемирова включно. РеСФстровцi дiстали вiйськовi клейноди корогву (прапор), бунчук, печатку, iншi атрибути влади, а також кiлька гармат, труби, литаври тощо. Вiйсько Запорiзьке реСФстрове було зобовязане тримати на Сiчi постiйну залогу, чисельнiсть якоi чiтко не визначалася. Поза тим реСФстрове вiйсько опинилося у скрутному становищi. З одного боку, воно мусило коритися уряду й виконувати його накази, з iншого, складаючись з мiiевих жителiв, не могло стояти осторонь тих проблем, якi стосувалися як невизнаного властями козацтва, так i всього украiнського народу. Таке двоiсте становище позначилося на всiй подальшiй долi реСФстрових козакiв.
Зазнаючи утискiв вiд державцiв, реСФстровцi мали утримувати в покорi запорожцiв i широкi селянськi маси. З цiСФю метою уряд у 1590 р. збiльшив реСФстр до тисячi чоловiк i розпорядився збудувати в урочищi Кременчук фортецю для недопущення звязку Запорiжжя з iншими украiнськими землями. В нiй планувалося розташувати залогу, утримання якоi покладалося на довколишнiх селян. Начальником реСФстру було призначено снятинського старосту Миколу Яз-ловецького, комiсаром при ньому старосту теребовлянського Якова Петровича, а безпосереднiм командиром залишався РЖван Оришевський. Щоб заручитися пiдтримкою
козацькоi старшини, король того ж року подарував iй мiстечка Бориспiль, Володарку й Рокитне. Подiбними заходами й поступками уряд Речi Посполитоi прагнув утримати реСФстровцiв на своСФму боцi й використати у власних вiйськових i полiтичних цiлях. ОднiСФю з них були вiйни з Росiйською державою. Украiнське козацтво ставилося до них досить неоднозначно. Украiнцiв i росiян здавна звязували близькiсть походження, СФдина вiра й потреба захисту вiд Кримського ханства й Туреччини. Але пiсля монголо-татарськоi навали сусiднi народностi пiшли рiзними шляхами розвитку. З допомогою Великого князiвства Литовського Украiна швидше, нiж пiвнiчно-схiдний сусiд, визволилася вiд золотоординського гнiту, але заплатила за це втратою власноi державностi. Поки Украiна знемагала в кровопролитнiй боротьбi з татарами й спробах вiдновити нацiональну державу, Московське князiвство перетворилося в XVI ст. на сильну централiзовану державу з чiткою тенденцiСФю до територiального розширення. Але ii експансiя на захiд наштовхнулася на сильний опiр Литви й Польщi, якi не бажали поступатися украiнськими землями. В ставленнi козацтва до Росii органiчно сумiщалися прагнення до обСФднання сил для визволення й захисту Украiни вiд зовнiшньоi агресii та участь у вiйнах Литви й Польщi проти Росii.
Союзницькi вiдносини козакiв з РосiСФю за часiв гетьманування Вишневецького пiзнiше переросли у ворожi. Пiд час Лiвонськоi вiйни уряд Речi Посполитоi активно використовував козацькi пiдроздiли у воСФнних дiях проти Росii. В 1579 р. вiн послав на Стародубщину козацькi загони отаманiв Матвiя Самоватого i Миколи Козака. Наступного року реСФстровцi РЖвана Оришевського зруйнували декiлька сiверських мiст. Одночасно пiд Полоцьком у вiйську польського короля Стефана Баторiя воювали козаки на чолi з Борисом Жабою, Гаврилом Бiрулею та iншими ватажками. А загiн М. Черкаського перейшов на бiк росiйськоi армii й прославився в оборонi Пскова вiд полякiв. Воювали реСФстровцi й запорожцi проти Росii i в наступнi роки. Зовсiм iншi вiдносини склалися в запорожцiв з донськими козаками. Бойове побратимство днiпровського й донського козацтва стало нерозривним пiсля того, як у 1570 р. 5 тис. запорожцiв перебралися на Дон i заснували майбутню столицю Вiйська Донського мiсто Черкаськ. Вiдтодi у своiх великих походах проти Кримського ханства й Туреччини вони дiяли спiльно.
Державний устрiй козацтва. Запорiзьке козацтво виробило власну суспiльну органiзацiю, яка найповнiше вiдповiдала нацiональному характеровi украiнцiв i потреба