Час i причини появи козацтва. Природно-географiчнi умови козацького краю
Информация - История
Другие материалы по предмету История
м часу. Вона мала форму демократичноi республiки з найширшою участю в управлiннi козацьких мас. Народоправство гарантувало життСФвiсть козацькоi держави в екстремальних умовах iснування. Верховна влада на Сiчi належала козацькiй радi, яка вирiшувала найголовнiшi питання внутрiшнього життя й зовнiшнiх вiдносин. Рада обирала кошового отамана, або, як ще його називали, старшого чи гетьмана. Йому надавалася вся повнота влади, що органiчно поСФднувалося з високою вiдповiдальнiстю. Французький iнженер Боплан у першiй половинi XVII ст. писав про це так: Гетьмани дуже строгi, але нiчого не чинять без вiйськовоi ради. Неласка, якоi може зазнати гетьман, примушуСФ його бути надзвичайно розважливим у вiйськовому походi, аби не трапилась якась невдача, а при зустрiчi з ворогом чи в непередбачених ситуацiях виявляти увесь свiй хист i смiливiсть. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушнiсть, то його вбивають як зрадника i вiдразу ж обирають iншого гетьмана.
Поступово формувався командно-управлiнський апарат Запорiзькоi Сiчi. Зявилися рiзнi вiйськовi посади. Суддя чинив суд над порушниками козацьких законiв, вiдав кошторисом i мiг виконувати обовязки кошового отамана. Писар очолював вiйськову канцелярiю й письмово оформлював найголовнiшi сiчовi справи. Осавул вiдав органiзацiСФю вiйськових загонiв та iхнiм вишколом. Обозний командував артилерiСФю, дбав про ii розташування й забезпечення усiм необхiдним. Нижчу ланку командного апарату становили курiннi отамани. Всi команднi посади були виборними, що забезпечувало високу вiйськову вправнiсть командного складу козацтва.
Територiя, яку займали запорожцi, змiнювалася залежно вiд полiтичноi ситуацii. Столицею днiпровськоi вольницi була Сiч. У рiзнi часи вона розташовувалася у рiзних, але завжди добре захищених природою мiiях. Пiсля Хортицi (1552 1557) Сiч розташовувалась на о. Томакiвцi (60-тi роки XVI - 1593), на р. Базавлук (1593- 1638) i Микитиному Розi (1638 1652). Кожна з них мала надiйнi укрiплення високi й мiцнi вали з деревяним частоколом зверху, а також башти з бiйницями для гармат. Усерединi стояли куренi (великi примiщення для козакiв), канцелярiя, церква, склади, арсенали, торговельнi лавки тощо. У центрi знаходився майдан, де вiдбувалися загальнi ради та iншi громадськi заходи. "ада сiчового товариства поширювалася на значну територiю. Берегом Днiпра, нижче Хортицькоi Сiчi, простягався Великий луг низинна мiiевiсть, вкрита соковитою травою й кущами, багата на рiзну дичину й невеликi озера та рiчки, вщерть заповненi рибою. Сiчова вольниця освоювала землi й далi вiд Днiпра. На середину XVII ст. вони вклинювалися вглиб Дикого поля на Правобережжi, а на Лiвобережжi сягали Сiверського Дiнця. Вся територiя жила за козацькими правами й народними звичаями. Козацький край залишався нацiональним оазисом серед украiнських земель, якi дедалi бiльше полонiзувалися i втрачали нацiональнi риси. Чисельнiсть сiчового товариства не була сталою. Взимку на Сiчi перебував невеликий гарнiзон, який охороняв майно, вiйськовi припаси, артилерiю, а також виконував сторожову службу. Але з настанням весни Сiч перетворювалася на людський мурашник. До неi звiдусiль, долаючи рiзнi перешкоди, стiкалися козаки, що зимували на волостi i в зимiвниках, а також охочi до лицарськоi слави. До них ПриСФднувалося також безлiч промисловикiв, котрi протягом коротких лiтнiх мiсяцiв намагалися взяти якнайбiльше вiд Торгiвлi, рибальства, бортництва й мисливства. До козацького гурту приймали всiх бажаючих. Пiсля ствердноi вiдповiдi на питання У бога вiруСФш? i накладання на себе хреста новачок iшов до будь-якого куреня. Бiльшiсть прагнула потрапити до землякiв, якi жили в Батуринському, Верхньостеблiвському, Калниболоцькому чи будь-якому iншому куренi. Всi запорожцi були рiвними як у життi, так i в смертi. Жили, воювали й гинули разом з украiнськими Козаками покозаченi поляки, бiлоруси, росiяни, СФвреi, татари, грузини, вiрмени, турки, перси, молдавани та вихiдцi з iнших народiв. Причому багато хто з них були освiченими людьми й у себе на батькiвщинi посiдали високе соцiальне становище. СвоСФрiдним устроСФм вiдзначалося й реСФстрове козацтво. Поступово воно зводилося в полки й сотнi. РеСФстровики мали володiння у королiвських маСФтностях в передньому Поднiпровi. Спочатку полки називалися за iмям полковникiв. У 1625 р. уряд офiцiйно затвердив вiйськово-адмiнiстративний устрiй Вiйська Запорiзького реСФстрового. За ним реСФстровi козаки дiлилися на шiсть адмiнiстративно-вiйськових полкiв по тисячi чоловiк у кожному. Залежно вiд розквартирування вони iменувалися за назвою Найбiльшого мiста Бiлоцеркiвський, Корсунський, Катiвський, Черкаський, Киiвський i Переяславський. Хоч на iхнiй територii вища влада належала старостам, але й вплив козацькоi старшини поступово зростав. РеСФстровики чимдалi голоснiше заявляли про своСФ право на участь в управлiннi краСФм. Незважаючи на пiдлеглiсть урядовi, реСФстровi козаки вiдстоювали право на власне самоврядування, у тому числi на обрання своiх старшин. Уряд неодноразово призначав на старшинськi посади вiрних йому людей, а козаки так само часто змiщували iх i обирали власних.
За умов польсько-шляхетського панування козацька держава не набула остаточноi довершеностi й перебувала то у вiдкритому, то в прихованому протиборствi iз центральною владою. Але за рiзних колiзiй чiтко простежувалася тенденцiя до незалежностi козацького краю вiд Речi Посполитоi. Внутрiшнiй устрiй козацт?/p>