Францiя в системi мiжнародних вiдносин часiв Людовiка ХI
Информация - История
Другие материалы по предмету История
РЖ вимагав вiд пiдданих в умовах вiйни, можна було утримувати постiйну армiю i чиновникiв. Постiйна армiя на службi короля це нововведення, що зявилося у Францii як раз пiд час Столiтньоi вiйни. Тепере король мiг вiдчувати себе незалежним вiд багатьох своiх васалiв i проводити полiтику в iнтересах держави.
У спадок вiд Столiтньоi вiйни Францiя отримала противника в особi сильноi Бургундськоi держави. В ХV ст. в РДвропi не було багатшоi краiни вiд Бургундii. Нiхто з тодiшнiх правителiв не мiг дозволити собi мати такий розкiшний i вишуканий двiр, який мав герцог Бургундський. Тут свято шанували традицii рицарськоi поведiнки i куртуазностi. Не випадково кожен iз бургундських герцогiв увiйшов в iсторiю з промовистим прiзвиськом: Фiлiпп Хоробрий, Жан Безстрашний, Фiлiп добрий, Карл Смiливий.
Для найбiльш знаменитих рицарiв герцоги Бургундськi створили особливий союз рицарський орден золотого Руна. Стати членом ордену Золотого Руна було великою честю. Про благородство рицарiв Золотого Руна ходили легенди. Хоча РДвропа XV ст. дуже вiдрiзнялась вiд казкового свiту, вiдображеного в рицарських романах, при бургундському дворi цього нiби не помiчали.
Одним з побiчних наслiдкiв Столiтньоi вiйни стало пiднесення Бургундii як блискучоi майже незалежноi держави. Занепад водночас i Францii, i iмперii створили умови для появи "середнього царства", яке вiдiгравало велику роль у СФвропейськiй полiтицi, але якому через брак внутрiшньоi СФдностi судився не менш швидкий кiнець, нiж блискавичний злет. Дарма що чотири великi Валуа, герцоги Бургундськi, - Фiлiп Смiливий (1342 - 1404), РЖоанн Безстрашний (1371 - 1419), Фiлiп Добрий (1396 - 1467) i Карл Смiливий (1433-1477) - не мали королiвського титулу, iхнi багатство та авторитет були, як вже зазначалося, бiльшi, нiж у королiв. РЗхнСФ перше володiння - стародавнСФ герцогство Бургундське навколо Дiжона - подарував Фiлiповi Смiливому його батько (французький король) 1361 р. Вiдтодi герцогство невпинно розросталось, здобуваючи одна за одною територii по обидва боки франко-iмперського кордону.
Фiлiп, безперечно, був одним з "лiлейних принцiв" Францii разом зi своiми братами герцогами Берiйським i Анжуйським. Але завдяки союзовi з АнглiСФю його син i онук мали змогу визволитись вiд багатьох родинних звязкiв. Фiлiпiв правнук, Карл Смiливий, надiрвався, намагаючись перехитрувати своiх сусiдiв. Багатство бургундцiв походило здебiльшого з квiтучих пiвнiчних мiст Брюге, Араса, РЖпра, Гента й Антверпена. РЗхнiй двiр i далi був мандрiвний, але, крiм палацу дАртуа в Парижi i герцогського палацу в Дiжонi, вони мали важливi резиденцii в Лiлi, в Прiнзенгофi (Брюге), в Куденбергу (Брюсель) i в замку Еден.
Бургундський двiр став осереддям екстравагантного культу лицарськостi, що виявлявсь у церемонiях ордену Золотого Руна i в завзятiй пiдтримцi хрестових походiв. Турнiри, поСФдинки, бенкети, видовища, найрiзноманiтнiшi процесii стали загальною модою. Герцоги були щедрими покровителями митцiв таких скульпторiв, як Клаус Слутер, i художникiв Яна Ван-Ейка та Роже Вавдер-Вейдена, а також поетiв, музикантiв, романiстiв i славетних гобеленникiв.
Бургундцi одягали себе i своiх придворних у гаптованi золотом шати, прикрашенi горностаСФвим хутром i самоцвiтами, - тiльки на те, щоб дивувати i вражати.
Вже з другоi половини ХРЖV ст. почалося приСФднання до апанажу бургундських герцогiв (членiв французького дому) окремих областей Нiдерландiв, якi i в економiчному i в полiтичному вiдношеннi настiльки швидко перевищили значення самоi Бургундii (в яку входили тепер герцогство i Франш Конте), що центрами цiСФi новоi "бургундськоi держави" стали на початку ХV ст. Гент i Брюсель. В Столiтнiй вiйнi ХV ст. герцогi бургундськi займали самостiйну позицiю i спочатку були на боцi Англii. Цей союз забезпечив англiйцям владу на пiвночi, а Бургундii господство над ПiкардiСФю. Потiм, пiсля перелома у вiйнi, що був викликаний успiхами французькоi армii при жаннi дАрк, бургундський герцогпiдписав з ФранцiСФю в 1435 р. Арраський мир.
При Карлi Смiливому до Бургундii були приСФднанi Лотарiнгiя, землi по верхньому Рейну, Гельдерн та iншi. Бургундська держава не тiльки охопила щiльним кiльцем весь пiвнiчний схiд Францii, - вiд ДьСФппа на Ла Маншi майже до Лiона, - але вже включало в себе й чисто французькi областi Пiкардiю i Нiверне. Тому боротьба французьких королiв з бургундськими герцогами, якi намагалися створити самостiйне королiвство i заволодiти територiСФю давнього "королiвства бургундiв", тобто всiма французькими схiдними провiнцiями була неминучою.
Наявнiсть бургундськоi держави перешкоджала територiальному обСФднанню Францii. Змiшана в етнiчному та мовному вiдношеннях, з нерiвномiрним економiчним розвитком, бургундська держава не мала даних для стiйкого iснування в той час, коли в РДвропi створювалися великi нацiональнi держави.
Великi феодали в перiод Столiтньоi вiйни остаточно скомпрометували себе i втратили свiй колишнiй вплив. Землi багатьох з них були конфiскованi i приСФднанi до королiвськогодомену. Генеральнi штати, якi так бурхливо почали свою дiяльнiсть, на кiнець вiйни майже зовсiм припинили своСФ iснування. Це пояснюСФться боротьбою станiв всерединi Генеральних штатiв, що не могло не послабити iх сили, i недостатньоюпiдтримкою iх з боку широких народних мас.
Генеральнi штати в цей час уступають мiiе зборам нотаблiв (представники вищого дворянства й духовенства), якi мали чисто дорадчий характер. Вся повнота законодавчоiй виконавчоi влад?/p>