Фiнанси Киiвськоi Русi
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
В±агато, оскiльки iсторичнi джерела зосереджували увагу на вищих класах. Протягом усiСФi Киiвськоi доби бiльшiсть селян були вiдносно незалежними. Проте у XII -ХПРЖ ст. зявляються ознаки iх закабалення феодалами, що набувало рiзних форм. Вiльний селянин мав право звертатися до суду, переiжджати з мiiя на мiiе, передавати землю у спадщину синам, якщо ж вiн мав лише дочок, то на його землю мiг претендувати князь.
Сiльське господарство було провiдним у давньоруськiй економiцi й досягло для свого часу рiвня розвитку. Воно спиралося на прадавнi традицii схiдних словян, що з незапамятних часiв були землеробами. У рiзних регiонах величезноi держави залежно вiд грунтiв i клiматичних умов застосовувалися рiзнi системи обробiтку землi, такi як дво - i трипiльна, перелогова, пiдсiчна системи сiвозмiни. Основними зерновими культурами в Киiвськоi Русi були жито, просо, ячмiнь, пшениця й овес.
РЖншим важливим видом сiльськогосподарськоi дiяльностi було скотарство. Великими стадами корiв i кiз, табунами коней, отарами овець володiли князi й багатi бояри. А серед промислiв особливо розвинутими були мисливство, й риболовство, бортництво та бджiльництво.
Важливе значення у господарському життi Киiвськоi держави мала внутрiшня торгiвля. Вона забезпечувала обмiн мiж сiльськогосподарським виробництвом, ремеслом i промислом. Формувалася система внутрiшнiх ринкових звязкiв спочатку в межах невеликих районiв, а потiм у межах великих адмiнiстративно-господарських земель. Внутрiшня торгiвля велася переважно на торгах, коли в певнi мiiе й час сходилися усi, кому потрiбно було продати свiй товар або купити вироби iнших. Починаючи з XII ст. поблизу торгiв будували храми, якi вiдали службою мiр i маси, збирали мита за користування ними. У КиСФвi це була церква св. Богородицi Пирогощi на киiвському торговищi, у Чернiговi - храм Пятницi.
Зовнiшня торгiвля порiвняно з внутрiшньою була жвавiшою. Через те що господарство мало натуральний характер, зовнiшнiй ринок охоплював незнану частину господарськоi продукцii. Торгували переважно з вiзантiйськими центрами Пiвнiчного Причорноморя, Подунавя. Користувалися попитом такi товари, як вино, фiбули. В обмiн за них вивозили хутро, мед, шкури, вiск. Слабкiшими були торговi контакти з племенами Середньоi та Пiвнiчноi РДвропи, балтiйським, фiнно-угорським та тюркським населенням Схiдноi РДвропи. Вiдомi торговi звязки з Великою МоравiСФю, БолгарiСФю, ХозарiСФю i краiнами Сходу. В IХ ст. головною торговою артерiСФю для КиСФва став шлях "РЖз варягiв у греки"; такий шлях розпочинався у Нижньому Новгородi системою рiчок з Днiпром були звязанi Смоленськ, Любеч, Чернiгiв та iншi мiста. Купцi з товарами прибували в Киiв. Флотилii човнiв збиралися пiд КиСФвом i вирушали вниз Днiпром до Чорного моря. Торговий шлях закiнчувався в Константинополi. Вплив украiнськоi торгiвлi на Чорному морi був дуже великий. Торгiвля з ВiзантiСФю посiдала перше мiiе в зовнiшнiй торгiвлi Киiвськоi держави. Тому не випадково, що першою формальною угодою, укладеною киiвськими правителями, став договiр князя Олега з ВiзантiСФю в 911р, згiдно з яким руським купцям у Константинополi створювалися надзвичайно сприятливi умови. Киiв став великим торговим центром, вiн був також своСФрiдним транзитним мiiем, через яке iз сусiднiх земель надходили товари. Найважливiшими адмiнiстративними механiзмами, через якi здiйснювалася влада, були князь, княжа рада, рада бояр (дума) та збори городян (вiче). "ада i престиж, якими користувався князь, зобовязували його забезпечувати справедливiсть, порядок i захист пiдданих. У вiддаленi мiста i землi князi призначали посадникiв, якi обиралися з членiв власноi родини. На периферiйних землях волю князя виконував тисяцький зi своiми пiдлеглими.
За порадою i пiдтримкою князь звертався до боярськоi думи органу, що виник iз старших членiв дружини. Пiзнiше в думi зявилися i церковнi iСФрархи. Функцii думи нiколи чiтко не визначалися, а князь не був зобовязаний радитися з нею, але брав до уваги позицiю боярськоi думи. Вiче скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку щодо важливих питань, таких як вiйськовi походи, укладення угод, престолонаслiдування, розподiл посад у державi. Вiче могло критикувати або схвалювати князiвську полiтику, але воно не мало права визначити свою власну полiтику чи видавати закони. Фактично на вiчових сходах панувала мiська купецька знать.
Отже, полiтична могутнiсть i вiйськова потуга Давньоруськоi держави трималися на мiцному фундаментi: розвинутiй i багатiй економiцi, землеробство i скотарство не тiльки були спроможнi прогодувати населення краiни, а й виробляли продукти харчування та сировину на експорт. Мiста, особливо великi, були заселенi переважно ремiсниками, вироби яких мали добрий збут на Русi й за рубежем. Спустошливi вторгнення кочовикiв причорноморських степiв, виснажливi, майже безперервнi громадянськi вiйни мiж князями, хоч i завдавали шкоди, але не могли пiдiрвати економiчного життя Русi. Надто розвиненими були продуктивнi сили держави, а ii люди вiдзначалися працьовитiстю, витривалiстю й були здатнi до прогресивних змiн у виробництвi.
1.2. Бюджетнi вiдносини.
У Киiвськiй русi в перiод раннього феодалiзму (IX - XII ст.) основними джерелами доходiв казни були данина вiд населення, торговельна дiяльнiсть князя, рiзнi мита, збори, що мали суть податкових платежiв, а також плата за надання послуг органами судочи?/p>