Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку 20 століття
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
" займає помітне місце за яскравістю і силою поетичного узагальнення.
Пронизана духом східних легенд повість про радісне і трагічне кохання бідної дівчини з виноградників до царя і мудреця Соломона, про кохання, яке никогда не пройдет и не забудется, навіяна біблійною "Піснею пісней". Не випадково нею зацікавився художник, який так любив життя.
"Пісня пісень" - це найпоетичніша, натхненна, найбільш "земна" і "язичницька" із біблійних книг, створена на основі народної любовної лірики. У яскравій біблійній поемі не має чіткого сюжету. Здається, що вона була розрахована на тих, хто вже добре знав історію кохання царя і простої дівчини. Тому в "Пісні пісень" були подані тільки квінтесенції подій, тільки філософсько-поетичні "формули" кохання. Виникає бажання знати всю цю історію, знати все, що ховається за цими поетичними натяками: "Положи меня, как печаль на сердце твое, как перстень на руку твою: ибо крепка, как смерть, любовь; люта, как преисподняя, ревность...Большие воды не могут потушить любви и реки не зальют ее".
"О, ты прекрасна, возлюбленная моя, ты прекрасна! Глаза твои голубиные под кудрями твоими; волоса твои, как стадо коз, сходящих с горы Галаадской; Как лента алая губы твои, и уста твои любезны, как половинки гранатового яблока ланиты твои под кудрями твоими".
"Пленила ты сердце мое, сестра моя, невеста моя; пленила ты сердце мое одним взглядом очей твоих, одним ожерельем на шее твоей" [35, 1,3,9].
Саме таким бажанням натхенний Купрін, тим більше, що "Пісня пісень" близька його творчості, у якій настільки важливе місце займає тема всеперемагаючого кохання.
Проте до сьогоднішніх днів не має усталеної точки зору на рахунок "Пісні пісень". Одні вважають її збіркою давньоєврейських любовних пісень, інші, - що це було просто зібрання весільних пісень, щось схоже на обряд весілля. Безсумнівно, що популярність твору у давніх євреїв змусила укладачів єврейських релігійних книг включити туди і "Пісню пісень", яка була штучно приписана царю Соломону. Купрін повністю відкинув релігійне тлумачення "Пісні пісень". Його захопила могутня лірика цієї поеми кохання. Познайомився він з нею ще в роки своїх молодих поневірянь; в будь-якому випадку, вже в кінці 1890-х років він цитує "Пісню пісень", бере з неї епіграфи для своїх творів.
З багатьох листів Купріна, в яких відобразився хід його роботи над "Суламіфю", заслуговує на увагу уривок з листа до В.А.Тихонова від 1 жовтня 1907 р.: "Теперь роюсь в Библии, Ренане, Веселовском и Пыляеве, потому что пишу не то историческую поэму, не то легенду, я сам не знаю, что - о любви Соломона к Суламифи, дщи Надавля, прекрасной, как завесы Соломона, как шатры Кидарские... " [37, 482].
Коли Купрін почав писати "Суламіф", ні розмір повісті, ні деталі не були йому зрозумілими. Проте сам процес написання хвилював його найбільше: "Суламифь" у меня выйдет более двух листов. И сцены в ней таковы, что я должен часто выбегать на улицу раздевшись и глотать снег для охлаждения и приведения себя в нормальное состояние. Вот так пьеса! " [35, 14].
Сюжет "Суламіфі" є в основному породженим творчою фантазією Купріна, але фарби, настрої він черпав із біблійної поеми. Дуже сміливо і майстерно використовуючи прийоми стилізації, художник намагався передати пафосно-очевидний, урочистий настрій, величне і наповнене енергією звучання давніх легенд. Письменника приваблює яскравий східний колорит, і цілі сторінки присвячені блискучому дорогоцінному камінню, якими Соломон прикрашає свою кохану Суламіф. Ці описи з їхнім приголомшливим багатством фарб, епітетів, порівнянь, метафор дуже багато дають для розкриття образу Соломона. Даруючи каміння своїй коханій, він палко описує їхню красу, наділяє їх особливими якостями, при цьому зясовується ставлення Соломона до людей, його віра і мудрість. Так він дарує своїй коханій смарагд, тому що він "зелен, чист, весел, и нежен, как трава весенняя, и отводит черные мысли". [35, 362].
Через всю повість проходить протиставлення світлого і темного як протиставлення кохання і ненависті. Кохання Соломона і Суламіфі, яка приносить їм ні з чим незрівнянну радість, описана в світлих, урочистих тонах, у мякому поєднанні фарб. Тут чуттєве одухотворене і освітлене поетичним світлом. А у храмі Озіріса та Ізіди, де відбуваються криваві обряди, де панує жорстока цариця Астіс, - там відтінки вогню роблять ще більше зловісною похмуру розкіш язичницького святилища. І почуття цариці і закоханого в неї Еліава позбавлені високого звучання. В образі коханої Соломона Суламіфі втілене кохання, пристрасне і чисте, палаюче і світле. Протилежне почуття почуття ненависті і заздрості - виражене в образі відкинутої царем Астіс. Суламіф вся ніби зіткана з сонячних променів. Вона дала Соломону велике і чисте кохання, яке переповнює її. Кохання зробило з нею диво, - воно відкрило перед дівчиною красу світу, збагатило її розум і душу. Кохання вкладає в її уста натхненні слова, які раніше вона не змогла б вимовити. І навіть смерть не може перемогти силу цього кохання. Поранена мечем Еліава, якого підіслала підступна Астіс, Суламіф говорить своєму коханому: "Благодарю тебя, мой цар, за всё, за твою любовь, за твою красоту, за твою мудрость, к которой ты позволил мне прильнуть устами, как к сладкому источнику... Никогда не было и не будет женщины счастливее меня" [35, 379].
Астіс також прекрасна, але не світлою красою. Волосся її пофарбоване у синій колір