Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Фiлософiя епохи Просвiтництва
1. Загальна характеристика фiлософii Просвiтництва
У XVIII ст. ще бiльш закрiплюСФться безмежна вiра в науку, у людський розум. Якщо в епоху Вiдродження стверджували, що наш розум безмежний у своiх можливостях у пiзнаннi свiту, то в XVIII ст. з розумом стали повязувати не тiльки успiхи в пiзнаннi, але i надii на сприятливу для людини перебудову як природи, так i суспiльства. Для багатьох мислителiв XVIII ст. науковий прогрес починаСФ виступати як необхiдна умова успiшного просування суспiльства по шляху до людськоi свободи, до щастя, до суспiльного благополуччя. При цьому здавалося, що всi нашi дii, усi вчинки (i у виробництвi, i в перебудовi суспiльства) лише тодi можуть бути гарантовано успiшними, коли вони будуть пронизанi свiтлом знань, будуть спиратися на досягнення наук. Тому головною задачею цивiлiзованого суспiльства обявлялося всеосяжне просвiтництво людей.
Багато мислителiв XVIII ст. впевнено стали стверджувати, що першим i головним обовязком будь-якого "iстинного друга прогресу i людства" СФ "просвiтлiння умiв", просвiтництво людей, залучення iх до всiх найважливiших досягнень науки i мистецтва. Ця установка на просвiтництво мас стала настiльки характерною для культурного життя СФвропейських краiн у XVIII ст., що згодом XVIII ст. було названо столiттям Просвiтництва, чи епохою Просвiтництва.
Першою в цю епоху вступаСФ Англiя. Для англiйських просвiтителiв (Д. Локк, Д. Толанд, Т. Гоббс i iн.) була характерна боротьба з традицiйним релiгiйним свiтосприйманням, що обСФктивно стримувало вiльний розвиток наук про природу, про людину i суспiльство. РЖдейною формою вiльнодумства в РДвропi з перших десятилiть XVIII ст. стаСФ деiзм. Деiзм ще не вiдкидаСФ Бога як творця всiСФi живоi i неживоi природи, але в рамках деiзму жорстоко постулюСФться, що це творiння свiту вже здiйснилося, що пiсля цього акта творiння Бог не втручаСФться в природу: тепер природа нiчим зовнiшнiм не визначаСФться i тепер причини i пояснення всiх подiй i процесiв у нiй варто шукати тiльки в нiй самiй, у ii власних закономiрностях. Це був iстотний крок на шляху до науки, вiльноi вiд пут традицiйних релiгiйних забобонiв.
РЖ все-таки англiйське просвiтництво було просвiтництвом для обраних, носило аристократичний характер. На вiдмiну вiд нього французьке просвiтництво орiСФнтоване не на аристократичну елiту, а на широкi кола мiського суспiльства. Саме у Францii в руслi цього демократичного просвiтництва зароджуСФться iдея створення "Енциклопедii, чи тлумачного словника наук, мистецтв i ремесел", енциклопедii, яка б у простiй i дохiдливiй формi (а не у формi наукових трактатiв) знайомила читачiв з найважливiшими досягненнями наук, мистецтв i ремесел.
РЖдейним вождем цього начинання виступаСФ Д. Дiдро, а його найближчим соратником - ДАламбер. Статтi ж для цiСФi "Енциклопедii" погоджувалися писати найвидатнiшi фiлософи i натуралiсти Францii. За задумом Д.Дiдро в "Енциклопедii" повиннi були вiдбиватися не тiльки досягнення конкретних наук, але i багато нових фiлософських концепцiй щодо природи матерii, свiдомостi, пiзнання i т.д. Бiльш того, у "Енциклопедii" стали розмiщатися статтi, у яких давалися критичнi оцiнки традицiйноi релiгiйноi догматики, традицiйного релiгiйного свiтосприймання. Усе це визначило негативну реакцiю церковноi елiти i певного кола вищих державних чиновникiв до видання "Енциклопедii". Робота над "ЕнциклопедiСФю" з кожним томом усе ускладнювалася й ускладнювалася. Останнiх ii томiв XVIII столiття так i не побачило. РЖ все-таки навiть те, що все-таки було видане, мало велике значення для культурного процесу не тiльки у Францii, але й у багатьох iнших краiнах РДвропи (у тому числi для Росii й Украiни).
У Нiмеччинi рух Просвiтництва звязаний з дiяльнiстю Х. Вольфа, Й. Гердера, Г. Лессiнга й iн. Якщо мати на увазi популяризацiю наук i поширення знань, то тут особливу роль вiдiграСФ дiяльнiсть Х. Вольфа. Його заслуги вiдзначали згодом i РЖ. Кант, i Гегель. Фiлософiя для Х. Вольфа - це "свiтова мудрiсть", що передбачаСФ наукове пояснення свiту i побудову системи знань про нього. Вiн доводив практичну кориснiсть наукових знань. Сам вiн був вiдомий i як фiзик, i як математик, i як фiлософ. Його фiлософська система викладалася в пiдручниках, що замiнили схоластичнi середньовiчнi курси в багатьох краiнах РДвропи (у тому числi й у КиСФвi, а потiм i в Москвi). Х. Вольф був обраний членом багатьох академiй РДвропи. До речi в самого Х. Вольфа вчилися М.В. Ломоносов, Ф. Прокопович i iншi нашi спiввiтчизники, що проходили навчання в Нiмеччинi. РЖ якщо дiяльнiсть Х. Вольфа не висвiтлювалася належним чином у нашiй фiлософськiй лiтературi, то, очевидно, тому, що вiн був прихильником телеологiчного погляду на свiт. Вiн не вiдкидав Бога як творця свiту. Доцiльнiсть, що характерна для природи, для всiх ii представникiв, вiн звязував з мудрiстю бога: при створеннi свiту Бог усе продумав i усе передбачив, а звiдси i випливаСФ доцiльнiсть. Але стверджуючи простiр для розвитку природничих наук, Х. Вольф залишався прихильником деiзму, що безсумнiвно визначило в майбутньому i деiзм М.В. Ломоносова.
Таким чином, у фiлософii Просвiтництва одержуСФ помiтний розвиток глибока вiра в необмеженi можливостi науки в пiзнаннi свiту - вiра, у основi якоi лежали добре засвоСФнi фiлософами Просвiтництва iдеi Ф. Бекона (про можливостi дослiдження природи за допомого