Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?чним iдеалом Руссо була пряма демократiя, що здiйснюСФться на основi суспiльного договору, суть якого в тому, що "кожний з нас вiддаСФ свою особистiсть i усю свою мiць пiд верховне керiвництво суспiльноi волi, i ми разом приймаСФмо кожного члена як нероздiльну частину цiлого". РЗм СФ держава, у якiй народ маСФ верховну владу, суверенiтет. Сформульованi ним iдеi справедливого державного устрою, народного суверенiтету, "суспiльного договору" (свiдомоi покори громадян створеним ними розумним законам) надихали тих, хто штурмував Бастилiю.
Разом з найяскравiшими розумами Францii сприяв iдеологiчнiй пiдготовцi соцiального вибуху Вольтер (Марi Франсуа Аруе) (1694-1778 рр.) один з iдейних вождiв французького Просвiтництва, славнозвiсний письменник i мислитель. Як вiдзначають фахiвцi, Вольтер безроздiльно панував в iнтелектуальному життi XVIIIст. Довкола нього бушували пристрастi. Його любили i ненавидiли. Вiн чарiвник слова, диявольськи розумний i дотепний, кругозiр його на рiдкiсть великий, працьовитiсть невичерпна, темперамент вулканiчний. Вiн писав про подii, що хвилювали усiх. Вольтер ранiше вiд iнших гостро вiдчув революцiю, що насуваСФться, усiСФю мiццю свого зухвалого генiя.
Вольтер своСФ полiтичне кредо виразив у крилатiй фразi: "Кращий уряд той, при правлiннi якому пiдкоряються тiльки законам!" Вiн покладав надii на мудрiсть i доброту правителя, короля-фiлософа. Йому iмпонував суспiльно-полiтичний устрiй Англii обмеження влади короля, певна вiротерпимiсть. Рiзко критикуючи клерикалiзм, рiзного роду зловживання церкви, Вольтер визнавав необхiднiсть вiри в Бога як першодвигуна Всесвiту. Кiнцеву причину руху сущого, мислення i взагалi душевнi явища Вольтер вважав проявом божественноi сили. У цьому вiн вiдчуваСФ непереборну силу впливу вчення Ньютона. Вольтер не допускав самоi можливостi iснування суспiльства поза вiрою в Бога, i категорично заперечував проти iдеi Бейля щодо суспiльства, що складаСФ тiльки з атеiстiв. За словами Вольтера, "це було б просто страшно!" Згiдно з думкою Вольтера, "якби не було iдеi про Бога, ii б слiдувало вигадати; але вона накреслена перед нами у всiй природi!"
Вольтер рiзко критикував феодальний режим з його жахливими зловживаннями. Вiн не утомлювався у своСФму заклику до активноi дiяльностi з метою знищення усiх форм варварства i дикостi феодальних зловживань.
3. Фiлософськi погляди РЖ.Канта. "Копернiканський переворот" у пiзнаннi
Родоначальником класичноi нiмецькоi фiлософii був РЖммануiл Кант (1724-1804 рр.). В iнтелектуальному розвитку Канта видiляють два перiоди: докритичний i критичний.
У докритичний перiод своСФi дiяльностi вiн багато займався проблемами природознавства i висунув гiпотезу походження i розвитку сонячноi системи з газовоi туманностi. Ця гiпотеза, скоректована великим фiзиком Лапласом, i зараз розглядаСФться як один з можливих варiантiв пояснення походження Всесвiту (гiпотеза Канта Лапласа). Вона, власне кажучи, обТСрунтовуСФ iдею саморозвитку природи.
Другий перiод у творчостi Канта повязаний зi створенням ним фiлософськоi системи транiендентального iдеалiзму, центральною проблемою якоi була проблема критичного пiдходу до оцiнки можливостей i здiбностей людини як субСФкта, що пiзнаСФ.
В однiй з основних праць цього перiоду "Критика чистого розуму" (1781) Кант ставить проблему: як можливе достовiрне знання. Ця проблема конкретизуСФться ним через три бiльш частковi проблеми: як можлива математика? Як можливе природознавство? Як можлива метафiзика (фiлософiя)? При цьому Кант вважаСФ, що науковий характер мають тiльки математика i природознавство, що дають достовiрне знання. Достовiрнiсть наукового знання його всезагальнiсть i необхiднiсть, на думку Канта, зумовлюСФться структурою транiендентального (такого, що знаходиться по ту сторону досвiду) субСФкта, його надiндивiдуальними якостями як представника людства. СубСФкту, який пiзнаСФ, за природою властивi деякi вродженi (апрiорнi) форми пiдходу до дiйсностi: простiр, час, форми розуму.
Простiр i час як апрiорнi форми чуттСФвостi створюють передумови достовiрностi математичного знання. Реалiзацiя цих передумов здiйснюСФться на основi дiяльностi розуму. Розум це мислення, що оперуСФ поняттями i категорiями. Вiн пiдводить рiзноманiття чуттСФвого матерiалу пiд СФднiсть понять i категорiй. Таким чином, не предмет СФ джерелом знань про нього у виглядi понять i категорiй, а навпаки, форми розуму поняття i категорii конструюють предмет. РЖ оскiльки поняття i категорii носять незалежний вiд iндивiдуальноi свiдомостi необхiдний i загальний характер, то знання, основане на них, здобуваСФ обСФктивний характер.
Таким чином, Кант, обТСрунтувавши тезу про те, що субСФкт, який пiзнаСФ, визначаСФ спосiб пiзнання i конструюСФ предмет знання, робить переворот у фiлософii, яку часто називають "копернiканським переворотом". Суть його можна виразити так. У класичнiй метафiзицi транiендентальними були буттСФвi умови, тобто умови без яких немаСФ самого обСФкта, буття як такого. Але пiсля Копернiка стало безглуздо говорити про обСФктивнi умови як такi. Залишився обСФкт щодо субСФкта, а транiендентальне стало означати зсув з обСФкта на субСФкт, тобто на те, що субСФкт вносить в обСФкт у процесi пiзнавальноi дii. Отже Кант зухвало припустив, що обСФкти, можливо, пристосовуються до нашого чуттСФвого споглядання. Не iнтелект виробляСФ поняття, здатнi виразити обСФкт, а навпаки, обСФкти, ?/p>