Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
конодавчу, виконавчу i судову. Лише за умови такого розподiлу, на його думку, можливий державний порядок, при якому нiкого не будуть примушувати робити те, що не зобовязуСФ закон, i не робити того, що закон не дозволяСФ.
Фiлософи XVIIIст. сприйняли соцiально-полiтичнi iдеi Д.Локка: "природне право" з його принципами, правова рiвнiсть iндивiдiв i iн. Зокрема, такий вiдомий представник французького Просвiтництва як Вольтер, пiддаючи рiзкiй критицi феодальнi порядки, доводив слiдом за Д. Локком, що людину нiхто не маСФ право позбавити нi життя, нi свободи, нi власностi. Приватну власнiсть вiн розглядав як необхiдну умову свободи громадянина. Вiдкидаючи добуржуазнi форми спiльнот (i насамперед феодальнi), фiлософи XVIIIст. пропонують нову юридичну всезагальнiсть, перед якою всi iндивiди рiвнi. Вольтер у Францii, Лессiнг у Нiмеччинi виступають iз критикою релiгiйноi, нацiональноi i становоi нетерпимостi. Юридична всезагальнiсть повинна забезпечити необхiдне узгодження iнтересiв iндивiдiв з iнтересом, загальним для всiх громадян. Долю спiльноти, ii розвиток вони впевнено повязували з розвитком просвiтництва. Це переконання в остаточному пiдсумку визначило формування "фiлософii iсторii" XVIIIст. Найвизначнiшими представниками ii виступають Кондорсе у Францii i Гердер у Нiмеччинi.
Так причина розвитку суспiльства, на думку Кондорсе, активнiсть розуму, що прагне все зрозумiти i систематизувати. Рух до iстини i щастя, доброчесностi це основнi направляючi суспiльного прогресу. Кондорсе вiдзначав величезну роль для цього прогресу винахiд друкарства. Друкарство розкрило широкi можливостi для розвитку наук i для масового просвiтництва. Його вчення про суспiльний прогрес не допускало вiдмови вiд iдеi соцiальноi нерiвностi. Вiн визнавав необхiднiсть лише певних обмежень цiСФi нерiвностi. Доля Кондорсе трагiчна: вiн взяв активну участь у французькiй революцii, а загинув у вязницi, арештований за наказом РобеспСФра.
Бiльш розгорнуту картину суспiльного прогресу дав Йоган Готфрiд Гердер (1744-1803 рр.). РЖсторiю суспiльства вiн розглядав як продовження iсторii природи. Прогрес взагалi (i в суспiльствi, i в природi) вiн повязував зi зростанням гуманностi. Вiн вiдзначав, що гуманнiсть як спiвчуття, спiвчуття до iнших СФ й у природi, у тварин. Це як би природна пiдстава нашоi (людськоi) гуманностi. Це "бутон майбутньоi квiтки", який з необхiднiстю розкриваСФться з прогресом суспiльства. Рушiйною ж силою цього прогресу вiн вважав розвиток наук i винаходи. За його глибоким переконанням iстинними "богами нашими", якi все визначають у нашому майбутньому, СФ вченi i винахiдники. Разом з тим, вiн був далекий вiд абсолютизацii ролi науки i винахiдництва в iсторii суспiльства. Гердер вiдзначав також i роль географiчного середовища: благодатнi умови iснування здатнi розслабити волю людини, знизити ii активнiсть, ii прагнення до новацiй. Вiдзначав вiн i вплив юридичних законiв, характеру влади на розвиток суспiльства. РЖ тут Гердер вiдзначав особливу небезпеку для прогресу будь-яких форм деспотизму. Деспотизм для нього це завжди оплот соцiального застою (економiчного, полiтичного, культурного).
Шляхи переходу до розумно i справедливо улаштованого громадського життя шукав i один iз представникiв французького Просвiтництва Жан Жак Руссо.(1712-1778 рр.). Вiн сформулював i обТСрунтував думку про те, що приватна власнiсть СФ причиною суспiльноi нерiвностi, антагонiзмiв i виникнення держави. Основне джерело соцiального зла вiн бачив у суспiльнiй нерiвностi. З багатства виникають ледарство i розкiш, що веде до розбещення натур. Руссо розрiзняв два види нерiвностi: фiзичну, що виникаСФ з рiзницi у вiцi, здоровi i т.п., i полiтичну, що виражаСФться в рiзних привiлеях, якими однi люди користуються на шкоду iншим. Стверджуючи, що в майновiй нерiвностi корiнь зла i нещасть людини, вiн проголошував зрiвняльнi (егалiтарнi) iдеi. Цивiлiзацii, що освячуСФ нерiвнiсть, Руссо протиставляв простоту i "безвиннiсть" первiсних людей. Соцiальна нерiвнiсть породжуСФ деградацiю суспiльних звичаiв.
Руссо одним з перших в iсторii фiлософськоi думки сформулював те, що пiзнiше одержало назву "вiдчуження" досягнення цивiлiзацii виявляються далекими розвитку людяностi, вступають у конфлiкт iз гуманiзмом. Руссо у своСФму першому соцiально-фiлософському творi "Про вплив наук на звичаi", який став блискучим ескiзом усiх його майбутнiх праць, повстав проти сучасноi йому цивiлiзацii як цивiлiзацii нерiвностi. На питання, поставлене Дiжонською академiСФю: чи сприяв успiх науки полiпшенню звичаiв, вiн вiдповiв, що розвиток наук i мистецтв сприяв не полiпшенню, а погiршенню звичаiв. Цей погляд не означав, що Руссо взагалi заперечував iсторичний прогрес, а напад на науки i мистецтва був для нього самоцiллю. Його обурення було спрямоване, насамперед, проти культури, яка вiдiрвана вiд народу й освячуСФ суспiльну нерiвнiсть. Руссо картав лицемiрну етику пануючих класiв, яка виродилася в "порожнiй" етикет, таврував мистецтво, чуже iнтересам народу, критикував принципи виховання, що додають людинi лише зовнiшнiй лоск, але шкодять здравостi його суджень i чужi iдеям гуманiзму.
Думка про характер розвитку iсторii привела Руссо до твердження про необхiднiсть замiни стану суспiльноi нерiвностi новим станом рiвностi, однак вiдмiнним вiд того, котрий був початковим у цьому русi. Це дозволило йому сказати: устрiй, заснований на насильствi i нерiвностi, вiд насильства ж i загине. Полiт?/p>