Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?агатство гегелiвськоi фiлософii аж нiяк не зводиться до ii формальноi схеми. Гегелiвська "Енциклопедiя фiлософських наук" вражаСФ не тiльки грандiознiстю задуму розглянути матерiальний i духовний свiт у його саморозвитку, але i конкретнiстю свого змiсту. Працi фiлософа ("Наука Логiки", "Феноменологiя духу", "Фiлософiя iсторii", "Фiлософiя права", "Лекцii по iсторii фiлософii", "Лекцii по естетицi" та iн.) i нинi представляють собою енциклопедiю гуманiтарного знання.
Але найцiннiше фiлософське досягнення Гегеля дiалектика, дiалектичний метод. Гегель вiдкрив i довiв, що суперечливiсть розуму не слабiсть його (як думав ще Кант), а ознака могутностi, сили. Тому що з протирiч "витканий" увесь свiт. Дiалектика пiзнання вiдтворюСФ дiалектику пiзнаваного.
Особливе значення в дiалектичному методi Гегеля мали три принципи розвитку, що розумiються iм як рух понять, а саме: перехiд кiлькостi в якiсть, протирiччя як джерело розвитку i заперечення заперечення. У цих трьох принципах, хоча й в iдеалiстичнiй формi, Гегель розкрив загальнi закони розвитку. Вперше в iсторii фiлософii вiн стверджував, що джерелом розвитку СФ протирiччя, властиве явищам. Думка Гегеля про внутрiшню суперечливiсть розвитку була важливим надбанням фiлософii. Виступаючи проти метафiзикiв, що розглядали поняття поза звязком одного з одним та абсолютизували аналiз, Гегель висунув дiалектичне положення про те, що поняття взаСФмозалежнi мiж собою. Весь процес саморуху поняття здiйснюСФться дiалектичним шляхом. "Заперечнiсть", що мiститься в кожному поняттi i складаСФ його обмеженiсть, однозбагатив фiлософiю розробкою дiалектичного методу. У його iдеалiстичнiй дiалектицi полягав глибокий рацiональний змiст. Розглядаючи основнi поняття фiлософii i природознавства, вiн у вiдомiй мiрi дiалектично пiдходив до тлумачення природи, хоча у своiй системi вiн i заперечував розвиток природи в часi.
У той же час дiалектичний метод Гегеля виступаСФ в протирiччя з вимогою системи, яка повинна бути довершена. Гегель розглядав свою систему як фiлософiю, що вiнчаСФ собою розвиток усього людства, у якiй досягнута абсолютна iстина. РЖсторiя начебто здобувала своСФ завершення. Метафiзична система заперечуСФ розвиток, а його дiалектичний метод визнаСФ розвиток, змiну одних понять iншими, iхню взаСФмодiю i рух вiд простого до складного. Розвиток громадського життя Гегель бачив лише в минулому. Вiн вважав, що iсторiя суспiльства завершиться конституцiйною становою прусською монархiСФю, а вiнцем всiСФi iсторii фiлософii вiн оголосив свою iдеалiстичну систему обСФктивного iдеалiзму. Так система Гегеля взяла гору над його методом. Однак у гегелiвськiй iдеалiстичнiй теорii суспiльства мiститься багато цiнних дiалектичних iдей про розвиток громадського життя. Гегель висловив думку про закономiрностi суспiльного прогресу. Громадянське суспiльство, держава, правовi, естетичнi, релiгiйнi, фiлософськi iдеi, вiдповiдно до гегелiвськоi дiалектики, пройшли довгий шлях iсторичного розвитку. Якщо iдеалiстична система поглядiв Гегеля носила консервативний характер, то дiалектичний метод Гегеля мав величезне позитивне значення для подальшого розвитку фiлософii, став одним з теоретичних джерел дiалектико-матерiалiстичноi фiлософii. Таким чином, iсторична роль фiлософських вчень нiмецьких фiлософiв кiнця XVIII початку XIX ст., особливо Гегеля, складалася в розвитку цими видатними мислителями дiалектичного методу.
5. Антропологiчний матерiалiзм ФейСФрбаха
Фiлософiя Людвiга ФейСФрбаха (1804-1872 рр.) виростаСФ з двох джерел:
1) iз критики релiгii (насамперед релiгii християнськоi) i
2) iз критики фiлософського iдеалiзму (у першу чергу iдеалiзму Гегеля). ОбоСФ цi джерела близькi одне одному: iдеалiзм Гегеля, доводив ФейСФрбах, це те ж християнство, але викладене фiлософською мовою. З погляду ФейСФрбаха, iдеалiзм СФ не що iнше, як рацiоналiзована релiгiя, а фiлософiя i релiгiя по самiй своiй сутi, вважав ФейСФрбах, протилежнi одна однiй. В основi релiгii лежить вiра в догмати, тодi як в основi фiлософii знання, прагнення розкрити дiйсну природу речей. Тому найпершу задачу фiлософii ФейСФрбах бачить у критицi релiгii, у викриттi тих iлюзiй, що складають сутнiсть релiгiйного знання. Релiгiя i близька до неi за духом iдеалiстична фiлософiя виникають, на думку ФейСФрбаха, з вiдчуження людськоi сутностi, за допомогою приписування Богу тих атрибутiв, що у дiйсностi належать самiй людинi. "Нескiнченна чи божественна сутнiсть, писав ФейСФрбах, СФ духовна сутнiсть людини, що, однак, вiдокремлюСФться вiд людини i представляСФться як самостiйна iстота". Так виникаСФ важковикорiнювана iлюзiя: справжнiй творець Бога людина розглядаСФться як творiння Бога, ставиться в залежнiсть вiд останнього й у такий спосiб позбавляСФться волi i самостiйностi.
Усi мiстерii релiгii й iдеалiзму, дiйшов висновку фiлософ, можна рацiонально вирiшувати, якщо зрозумiти, що прообразом i гегелiвськоi Абсолютноi iдеi, i Бога монотеiстичних релiгiй СФ зовсiм реальний субСФкт людина. (Зрозумiло, людина не як iндивiд, а як родове поняття, тобто як людство).
Не Бог створив людину, а людина силою своСФi фантазii i здатнiстю до абстрактного мислення створила собi образ Бога, утiливши думкою в цьому образi своi власнi родовi риси i характеристики (узятi до того ж у вищому ступенi).
У центрi фiлософii, на думку ФейСФрб?/p>