Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ю досвiду) i Р. Декарта (про можливостi математики в природничонауковому пiзнаннi); розвиваються деiстичнi уявлення про свiт, що у свою чергу призводить до формування матерiалiзму як досить цiлiсного фiлософського вчення; саме деiзм у СФдностi з успiхами i результатами природничих наук призводить у результатi до формування французького матерiалiзму XVIII ст.; формуСФться нове уявлення про суспiльну iсторiю, про ii глибокий звязок з досягненнями науки i технiки, з науковими вiдкриттями i винаходами, з просвiтництвом мас.
2. Проблема людини i суспiльства у фiлософii Просвiтництва
В епоху Просвiтництва увага фiлософiв повертаСФться вiд проблем методологii i субстанцiональних основ буття до проблем людського буття, буття суспiльства, особливостей iсторичного процесу i перспектив розвитку людства.
Мислителi XVII-XVIIIст. пiддали рiзкiй критицi богословськi концепцii середньовiччя: вони розглядали iсторiю суспiльства як продовження iсторii природи i прагнули розкрити "природнi" закони громадського життя. Це було повязано зi станом науки того часу, з пошуками СФдиних, унiверсальних законiв свiту i вiдповiдно СФдиноi науки. Життя суспiльства уподiбнювалася життю природи. Якщо вихiдною ланкою в ланцюзi природних процесiв СФ атоми, то таким атомом у суспiльному життi представлялася людина. Як не рiзко розрiзняються мiж собою люди, iх поСФднуСФ загальна основа прагнення до самозбереження. З цього почуття народжуються пристрастi, що складають свого роду пружину людських вчинкiв: вони керують поведiнкою людей з такою ж точнiстю, як фiзичнi сили визначають рух природних тiл. Дii людей строго закономiрнi. Свобода в поведiнцi людини, по образному вислову Б.Спiнози, рiвносильна свободi каменю, що приведений в рух за законами механiки i який уявляСФ, що вiн рухаСФться за власним бажанням. Соцiальнi закони розглядалися як прояв законiв механiки. Почуття самозбереження уподiбнювалося закону iнерцii. Соцiальний iнстинкт, подiбно доцентровiй силi, притягуСФ людей одне до одного; i вони тим сильнiше прагнуть одне до одного, чим менша вiдстань мiж ними i чим бiльше вони близькi мiж собою за своiми пристрастями. А людський егоiзм, подiбно вiдцентровiй силi, взаСФмно вiдштовхуСФ людей. Кожна людина рухаСФться в життi по своiй орбiтi. Завдяки взаСФмодii доцентрових i вiдцентрових сил установлюСФться рiвновага в суспiльному життi: як небеснi тiла не падають один на одного, так i люди не зливаються в одну масу i не розсипаються в рiзнi сторони.
Просвiтителi XVIIIст. висунули iдею iсторичного прогресу (Дж.Вiко, Ж.Кондорсе), сформулювали принцип СФдностi iсторичного процесу (Й.Гердер), заклали основи iсторii культури (Вольтер), обТСрунтували положення про вплив на людину географiчного й соцiального середовища (Ш.Л.МонтескСФ, Ж.Ж.Руссо).
Шарль Луi МонтескСФ (1689-1755 рр.) видатний французький правознавець, соцiальний фiлософ i полiтичний мислитель, автор знаменитоi роботи "Дух законiв" (1747). Вiн прагнув пояснити виникнення i розвиток суспiльства як природно обумовлений процес. МонтескСФ пiдкреслюСФ, що людина СФ частиною природи i пiдпорядкована ii обСФктивним законам, тому досягнення гiдного i щасливого життя, справедливого i розумного суспiльного устрою залежить вiд пiзнання сутностi свiту i сутностi людини i вiд ефективностi просвiтительськоi дiяльностi. Закони iсторii тлумачаться як втiлення розуму, що пiзнав закони природи i дiСФ вiдповiдно iм.
МонтескСФ наголошував на прiоритетному впливi природних географiчних чинникiв на iсторичний розвиток народiв, насамперед клiмату, характеру землi, ландшафту i т.д. Вiн стверджував, що географiчне середовище маСФ великий вплив на розвиток суспiльства, поклавши початок "географiчному детермiнiзму" у соцiальнiй фiлософii.
Одним з найвизначнiших досягнень МонтескСФ була iдея спiввiдношення законiв суспiльного розвитку i природного середовища, врахування клiматичних умов, характеру землi, площi, способу життя народiв, що визначають не тiльки "дух законiв", але i державне правлiння. МонтескСФ висуваСФ плiдну установку зрозумiти суспiльство як певну цiлiснiсть i вiдмовитися вiд поверхового погляду на нього як на механiчний агрегат iндивiдiв i iнститутiв. Вiн характеризуСФ соцiальну цiлiснiсть через поняття "загального духу народiв" як результату дii "багатьох речей", що "керують людьми": клiмату, релiгii, законiв, принципiв правлiння, звичаiв, традицiй i т.д. Помiрний клiмат, на його думку, сприяСФ формуванню волелюбностi, хоробростi, войовничостi, а теплий лiнощам, покiрностi, розбещеностi; родюча земля, вимагаючи багато часу для своСФi обробки, сприяСФ правлiнню однiСФi особи монархiчнiй формi правлiння, що, як правило, домiнуСФ в землеробних народiв, а неродючi землi сприяють твердженню республiканського правлiння. Конституцiйну монархiю МонтескСФ вважав кращим державним устроСФм. Достоiнство англiйськоi конституцii вiн пояснюСФ тим, що ii метою СФ полiтична свобода, яка для громадянина СФ спокiй духу, що виникаСФ з упевненостi у своiй безпецi. А для того, щоб забезпечити цю свободу державне правлiння повинне бути побудоване так, щоб один громадянин не боявся iншого.
В умовах XVIIIст. географiчний детермiнiзм МонтескСФ був, незважаючи на усю свою обмеженiсть, значним досягненням соцiально-фiлософськоi думки як альтернатива теологiчним поглядам на розвиток суспiльства. Незаперечною заслугою МонтескСФ СФ також детальна розробка локковскоi iдеi розподiлу влади на за