Фiлософiя епохи Просвiтництва
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?к тiльки вони помисленi, починають регулюватися й узгоджуватися з поняттями iнтелекту. Дiяльнiсть субСФкта в концепцii Канта виступаСФ як основа, а предмет дослiдження як наслiдок. Основа наукового пiзнання полягаСФ не в спогляданнi умоосяжноi сутностi предмета, а в дiяльностi по його конструюванню, що породжуСФ iдеалiзованi обСФкти.
Все, що перебуваСФ за межами досвiду умоосяжний свiт може бути доступний, за Кантом, тiльки розуму, що оперуСФ iдеями. Розум це вища здатнiсть субСФкта, що керуСФ дiяльнiстю розуму, ставить перед ним цiлi. РЖдеi, на думку Канта, це уявлення про мету, до якоi прагне наше пiзнання, про задачi, що воно ставить перед собою. Транiендентальнi iдеi розуму (iдеi Бога, безсмертноi душi i свободи) хоча i не доказовi, повиннi бути прийнятi на вiру. Це моральна вiра, що складаСФ основу людськоi моральностi. РЖдеi розуму виконують регулюючу функцiю в пiзнаннi, що спонукають розум до дiяльностi. Розум прагне до абсолютного знання i виходить за межi досвiду. Але поняття i категорii розуму дiють тiльки в цих межах. Тому вiн заплутуСФться в протирiччях, впадаСФ в iлюзii. Прикладом цього СФ антиномii суперечливi взаСФмовиключнi положення розуму. Вони мають мiiе там, де за допомогою людського розуму намагаються зробити висновок не про свiт досвiду, а про свiт "речей у собi". Наприклад, розмiрковуючи про свiт у цiлому, можна довести справедливiсть двох суперечних один одному тверджень: свiт маСФ кiнець, i свiт безконечний у просторi i часi.
Стверджуючи активну роль субСФкта в пiзнаннi, Кант вважав, що людина може знати тiльки явища, тобто речi, що iснують у свiдомостi субСФкта. Якi ж речi самi по собi людина, на думку Канта, не знаСФ i не може знати. Тому речi самi по собi для людини стають "речами в собi", непiзнаваними. У людини немаСФ засобiв установити звязок мiж "речами в собi" i явищами ("речами для нас"). Звiдси Кант робить висновок про обмеженiсть можливостей у пiзнаннi форм чуттСФвостi i розуму. Формам чуттСФвостi i розуму доступний тiльки свiт досвiду. Свiт "речей у собi" закритий для чуттСФвостi, i, отже, для теоретичного пiзнання. Це дало пiдставу назвати позицiю Канта агностицизмом.
У той же час Кант стверджував, що людина живе в двох свiтах: чуттСФво-сприйманому i умоосяжному. ЧуттСФво-сприйманий свiт це свiт природи. Принцип природного свiту говорить: нiяке явище не може бути причиною самого себе, воно завжди маСФ свою причину в iншому явищi. Умоосяжний свiт це свiт свободи. Свобода, по Канту це незалежнiсть вiд визначальних причин чуттСФво-сприйманого свiту. У сферi свободи дiСФ не теоретичний, а практичний розум, що керуСФ вчинками людей. Рушiйною силою цього розуму СФ не мислення, а воля людини. Закони практичного розуму, по Канту, це моральнi закони, певнi вимоги до людини. Головна вимога, категоричний iмператив твердить: "Поступай так, щоб максимум твоСФi волi мiг в той же час мати силу принципу загального законодавства". Це значить: не перетворюй iншу розумну iстоту тiльки в засiб для реалiзацii своiх партикулярних цiлей "тiльки людина, а з ним кожна розумна iстота СФ мета сама по собi". Поступай стосовно до iнших так, як би ти хотiв, щоб вони поступали стосовно до тебе, знай, що своiми вчинками ти формуСФш спосiб дii iнших.
Практичний розум, по Канту, маСФ "першiсть" стосовно теоретичного. Це означаСФ, що в найважливiших життСФвих ситуацiях людина повинна довiрятися не вiдстороненим доказам розуму, а безпосередньому моральному почуттю обовязку. Велiння обовязку безумовний закон моральностi (категоричний iмператив). Вимоги моральностi вище будь-яких обставин життя.
Фiлософськi iдеi Канта були по-рiзному зрозумiлi, iнтерпретованi i розвинутi майже всiма найбiльшими мислителями XIX-XX ст., увiйшовши у фундамент сучасноi свiтовоi фiлософii.
4. Фiлософський метод i система Гегеля
Вищого ступеню свого розвитку дiалектика в iдеалiстичнiй формi досягла у фiлософii Георга Вiльяма Фрiдрiха Гегеля (1770-1831 рр.), що був великим представником обСФктивного iдеалiзму. Гегелiвська система обСФктивного iдеалiзму складаСФться з трьох основних частин: логiка, фiлософiя природи, фiлософiя духу. Логiка розумiСФться Гегелем зовсiм iнакше, нiж вона тлумачилась протягом усього часу iснування цiСФi науки (тобто починаючи з Аристотеля). По Гегелю, субСФктивнiй логiцi (вченню про людське мислення) повинна передувати логiка обСФктивна вчення про дiалектичний саморозвиток Абсолютноi iдеi (свiтового Духа, Бога).
Природа в системi Гегеля СФ лише "iнобуття" Абсолютноi iдеi. (Тим самим фiлософ-iдеалiст роздiляСФ релiгiйний, теологiчний погляд на матерiальний свiт як творiння Бога). Як "середня ланка" системи, природа опосередковуСФ звязок мiж Богом i людиною, людською iсторiСФю i культурою.
Фiлософiя духу це i СФ фiлософiя культури. Гегель розрiзняСФ три ступеня в розвитку духу:
1)субСФктивний дух iндивiдуальна свiдомiсть;
2) обСФктивний дух втiлення ("обСФктивацiю") духу у свiтовiй iсторii i громадянському суспiльствi;
3) абсолютний дух суспiльнi форми свiдомостi (мистецтво, релiгiя, фiлософiя).
Свiтовий розвиток, за Гегелем, СФ не що iнше як самозбагнення, самопiзнання Абсолютноi iдеi вiд абстрактного буття до створених нею вищих субСФктивних форм (найдосконалiша з них фiлософiя). У такого розвитку СФ не тiльки вихiдний, але i кiнцевий пункт усвiдомлення РЖдеСФю самоi себе. Гегелiвська фiлософiя, в очах мислителя, i виконуСФ таку надприродну, надфiзичну роль.
?/p>