Философия нового времени /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
Проблема методу фiлософii Нового часу
Вступ
На кiнець XVI- початок XVII ст. буржуазнi виробничi вiдносини настiльки розвинулися в рамках феодального суспiльства, що стали можливими успiшнi спроби буржуазii полiтично оформити переворот, який вже фактично вiдбувся в базисi. Наприкiнцi XVI ст. перемагаСФ буржуазна революцiя у Нiдерландах, в серединi XVIРЖ ст. - у Англii. НароджуСФться новий клас буржуазiя. Економiчна дiяльнiсть, iнтереси реально практичного життя ведуть до дiйсного пiзнання свiту, в тому числi природи, до орiСФнтацii на пiзнання, яке б не було засновано лише на цитатах iз Бiблii, а яке опиралось на практичний досвiд.
Для формування науки Нового часу, характерна орiСФнтацiя на пiзнання дiйсностi, що опиралася на вiдчуття. Одночасно перед фiлософами i вченими потаСФ питання про сутнiсть i характер самого пiзнаня, що приводить до пiдвищення значення гносеологiчноi орiСФнтацii Новоi фiлософii.
Якщо орiСФнтацiя на чуттСФве i практичне пiзнання провокуСФться розвитком емпiричноi науки, то намагання вияснити взаСФмозвязок i взаСФмодii закономiрно веде до збiльшення рацiонального розгляду, який ближче до Евклiдовоi геометрii, нiж до арiстотелево-схоластичноi концепцii. Тому з розвитком чуттСФвого емпiричного пiзнання свiту розвиваСФться i точне, рацiональне, математичне мислення. Як емпiричне так i рацiональне пiзнання ведуть до розвитку науки як цiлого, формують ii характер i проектуються на складальнi основнi напрями фiлософського мислення Нового часу.
В данiй роботi зроблена спроба пояснити, що таке пiзнавальний процес та метод пiзнання, розглядаСФться становлення науковоi методологii на першому, i на мою думку найголовнiшому етапi, ii зародженнi. Цим i СФ цiкава фiлософiя нового часу. В рефератi охоплений перший перiод цiСФi епохи. В якiй найяскравiшими були два протилежнi погляди на метод пiзнання, це iндукцiя Бекона та дедукцiя Декарта. РЗхнi фiлософськi концепцii цiкавi тим, що були однi iз перших у цьому напрямку фiлософii. РЖншi фiлософи того часу (Локк, Гобс, Берклi, Юм, Спiноза) не ставили перед собою основну мету це винайдення методу. А фiлософiя Джона Локка i Томаса Гобса бiль стосуСФться соцiальних та полiтичних проблем. Але вони також, як i iншi, вiдiграли звачну роль в iсторii фiлософii.
Реферат складаСФться iз двох основних роздiлiв. В першому обговорюСФтья, що таке метод та процес пiзнання. В другому представленi методологii Френцiса Бекона та Рене Декарта.
По данiй тематицi мною була опрацьована лiтература, список якоi приведений в кiнцi реферату. В основному це були пiдручники по фiлософii та курси лекцiй.
Пiзнавальний процес та метод пiзнання
Пiзнання СФ процесом iдеального освоСФння реального свiту. Реалiзуючись у ходi вiдображення його свiдомiстю, пiзнавальний процес постаСФ принципово творчим вiдображенням обСФктивноi реальностi, оскiльки його результатом не СФ створення iдеальноi копii наявного стану речей, тАЬповтореннятАЭ в iдеальнiй формi того, що СФ. Таким чином, пiзнання вiдображаСФ не тiльки дiйсно iснуючi (або тiщо дiйсно iснували) предмети, процеси i явища, але й усiх iх можливi модифiкацii. РЖнакше кажучи пiзнання вiлображаСФ загальне.
Отже, пiзнавальний процес вiдображаСФ не саму реальнiсть як таку, а тАЬконструктивнi схемитАЭ речей i процесiв, що складають ii, i тому вiдображаСФ не тiльки тАЬздiйсненiтАЭ варiанти цих тАЬсхемтАЭ (дiйснiсть, наявний стан речей), але й одночасно i всю сукупнiсть нездiйснених варiантiв, тобто можливостi. Щоб реалiзуватись у практицi, можливостi повиннi бути зафiксованi у всьому своСФму розмаiттi, проаналiзованi з точки зору iх вiдповiдностi iнтересам людини, щоб на цiй основi зробити вибiр саме тих можливостей, якi цим iнтересам вiдповiдають, i пiсля цього запропонованi практицi (як мета, що визначаСФ спосiб дiяння). Таке вiдображення реалiзуСФться завдяки мовi. Саме в нiй можливостi набувають статусу своСФрiдного тАЬчуттСФвоготАЭ, (у субстратi звукiв усноi чи знакiв письмовоi мови) iснування.
Завдяки тАЬперевдяганнютАЭможливостей у мовну оболонку вони стають цiлком доступними для аналiзу i вибору, зберiгаючи разом з тим свiй тАЬможливiснийтАЭ статус iснування. РЖ, пiзнаючий субСФкт (вчений, мислитель тощо) безпосередньо наСФ справу саме iз специфiчним свiтом.
Говорячи про минуле (про те, чого вже немаСФ в дiйсностi) або про майбутнСФ (про те, чого немаСФ), ми фактично безпосередньо маСФмо справу iз знанням про минуле чи майбутнСФ, яке вiдчутно iснуСФ для нас, у виглядi тАЬмовноi реальностiтАЭ. Та й про типерiшнСФ ми говоримо значною мiрою маючи на увазi не стiльки дiйснi, скiльки можливiснi його аспекти.
З характиристики пiзнавального процесу, як вiдображення навколишньоi реальностi випливаСФ характеристика iстини як правильного, адекватного ii вiдображення. Якщо з якихось причин адекватнiсть вiдображення порушуСФться, деформуСФться, результат пiзнання набуваСФ протилежного характеру заблудження. Однак наше вiдображення нiколи не СФ дзеркальною копiСФю реального свiту, а якщо мiж реальним предметом i його пiзнавальним образом не iснуСФ такоi абсолютноi (тАЬдзеркальноiтАЭ) подiбностi, то виникаСФ питання про критерii розрiзнення мiж правильним i деформованим вiдображенням, мiж iстиною i заблудженням.
Метод (грецьке metodos) в широкому розумiннi слова тАЬшлях до чого-небутьтАЭ, спосiб соцiальноi дiяльностi в любiй ii формi, а не лише в пiзнавальнiй. Поняття методологii маСФ два основнi значення: 1) система визначених способiв, прийомiв i операцiй, що застосовуються в тiй або iншiй