Философия нового времени /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
сферi дiяльностi (в науцi, полiтицi мистецтвi i т. д.); 2) вчення про цю систему, теорiя метода. Так, методологiя науки дослiджуСФ структуру i розвиток наукового знання, засоби i методи наукового дослiдження, способи iнтерпритацii його результатiв, механiзми i форми реалiзацii знання в практицi. Але не правильно повнiстю зводити методологiчне до рацiонального. тАЬВсе що iснуСФ не дiлиться на розум без залишкутАЭ, так як iснують i нерацiональнi засоби i прийоми пiзнання.
Проблема метода завжди була в центрi фiлософськоi та науковоi думки, особливо починаючи з Нового часу, i обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числi полярних пiдходiв. Зараз методологiчнi питання широко ставляться i розвязуються в таких напрямках i течiях думки, як фiлософiя науки, дiалектичний матерiалiзм, феноменологiя, структуралiзм постструктуралiзм, остпозитивiзм та iн. Специфiка соцiальноi методологii дослiджуСФться у сучаснiй герменевтицi, теорii iнтерпритацii текстiв i своСФрiднiй фiлософськiй концепцii (Г. Гадамер, П.Рiкер, iн.).
Таким чином, метод (в тiй або iншiй формi) зводиться до сукупностi визначених правил, прийомiв, способiв, норм пiзнання i дiяння. Вiн СФ системою принципiв, вимог, якi орiСФнтують субСФкта при розвязку конкретноi задачi, досягнення результата в данiй сферi дiяльностi. Вiн диiиплiнуСФ пошук iстини, дозволяСФ з економити сили i час, рухатись до цiлi найкоротшим шляхом.основна функцiя метода регулювання пiзнавальноi i iнших форм дiяльностi.
Але недопустимо впадати в крайностi: 1) недооцiювати або вiдкидати роль метода i методологiчних проблем (тАЬметодологiчний негативiзмтАЭ); 2) перебiльшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в тАЬунiверсальну вiдмичкутАЭ до всього, в простий i доступний iнструмент наукового вiдкриття (тАЬметодологiчна ейфорiятАЭ). В сучасних методологiчних концепцiях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча вони i зустрiчаються.
Кожний метод розробляСФться на основi певноi теорii, яка тим самим виступаСФ його необхiдною передумовою. Ефективнiсть, сила кожного метода обумовлена змiстовнiстю, глибиною, фундаментальнiстю теорii, яка тАЬспiвiснуСФ з методомтАЭ. В свою чергу, метод розширяСФться в систему, тобто використовуСФться для подальшого заглиблення i розгалудження знання, його матерiалiзацii в практицi.
В науковому пiзнаннi iстинним повинен бути не лише його кiнцевий результат (сукупнiсть знань), але i ведучi до нього шляхи, тобто метод, що дослiджуСФ i стверджуСФ специфiку цього метода. Тому не можна тАЬрозводититАЭ предмет i метод. Любий метод виникаСФ iз реального життСФвого процесу i знову входить в нього. Метод ненавязуСФться предмету пiзнання, а змiнюСФться у вiдповiдностi з iх специфiкою. Наукове дослiдження здiйснюСФться як рух у визначеному матерiалi, вивчення його особливостей, форм розвитку, звязку вiдношень. Одже, iстиннiсть метода завжди обумовлена насамперед змiстом предмета (обСФкта) дослiдження.
Розглядаючи спiввiдношення понять тАЬметодтАЭ, тАЭпредметтАЭ, тАЬтеорiятАЭ, тАЬсубСФкт-обСФкттАЭ, необхiдно звертати увагу на двi обставини. По-перше, метод не СФ щось безсубСФктне, що iснуСФ окремо без субСФкта. Останнiй завжди включаСФться в метод, невiдривний вiд нього. РЖнакше акжучи, тАЬлюдина центр всiСФi методологiiтАЭ(Фейербах). По-друге, будь-який метод СФ так або iнакше органом, тобто носить iнструментальний характер, СФ системою регуляторiв.
Метод iснуСФ, розвиваСФться лиш в складнiй дiалектицi субСФктивного i обСФктивного при визначальнiй ролi останнього. В цьому змiстi кожний метод насамперед обСФктивний, змiстовний, фактичний. Разом з тим вiн одночасно субСФктивний, але не як сукупнiсть довiльних прийомiв, правил i процедур, а як продовження i завершення обСФктивностi, iз якоi вiн виростаСФ.
Багатообразнiсть методiв людськоi дiяльностi обумовлюСФ багатообразний спектр методiв, якi можуть бути класифiкованi по самим рiзним критерiям. Насамперед слiд видiлити методи духовноi, iдеальноi (в тому числi науковоi) i методи практичноi, матерiальноi дiяльностi. В теперiшнiй час стало очевидним, що методологiя не може бути обмежена лише сферою наукового пiзнання, вона повинна виходити за ii межi, i включати в своi орбiти i сферу практики. При цьому необхiдно мати на увазi тiсний звязок цих двох сфер.
Що стосуСФться методiв науки, то основ iх подiлу на групи може бути декiлька. Так, в залежностi вiд ролi i мiiя в процесi наукового пiзнання можна видiлити методи формальнi i змiстовнi, емпiричнi i теоретичнi, методи дослiдження i викладення i т. д.. Видiляють також якiснi i кiлькiснi методи, методи безпосереднього i опосередкованого пiзнання, оригiнальнi i довiльнi.
В сучаснiй науцi достатньо успiшно працюСФ багаторiвнева концепцiя методологiчного знання. В цьому планi всi методи наукового пiзнання по степенi загальностi i сферi дiяльностi можуть бути роздiленi на пять основних груп:
1. Фiлософськi методи, серед яких найбiльш старшими являються дiалектичний i метафiзичний. До iх числа також вiдносяться аналiтичний (характерний для сучасноi аналiтичноi фiлософii), iнтуiтивний, феноменолофiчний, герменевтичний та iншi.
2. Загальнонауковi пiдходи i методи дослiдження, що отримали широкий розвиток i примiнення в науцi ХХ ст. Вони виступають в якостi своСФрiдноi промiжковоi методологii мiж фiлософiСФю i фундаментальним теоретико-методологiчним положенням спецiальних наук. До загальнонаукових частiше всього вiлносяться такi поняття, як iнформацiя, модель, iзоморфiзм, структура, функцi?/p>