Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
, та взаємні непорозуміння в середині руху, ілліризм не втратив динаміки розвитку й проіснував до революції 1848 р., яка принесла хорватам ліквідацію феодальних відносин і певну демократизацію суспільно-політичного життя.
23 березня 1848 р. баном Хорватії проголошено Иосифа Єлачича, який відіграв значну роль в історії свого народу. Єлачич зібрав у Загребі Сабор, що ухвалив низку важливих рішень. Основним із них була вимога обєднання під єдиною владою всіх хорватських земель. Рішення Сабора фактично являли собою програму буржуазно-демократичної революції [6;12].
Відень, який саме в цей час боровся з угорськими повстанцями під проводом Л.Кошута, мусив піти на певні поступки хорватам. Ці поступки стосувалися як політичних, так і економічних питань, а також проблеми національного самозбереження. Незабаром Єлачич зі своїми загонами приєднався до австрійців і у вересні 1848 р., перетнувши річку Драву розпочав бойові дії проти угорських повстанців. На таке рішення бана підштовхнули не лише поступки Відня, а й політична програма Кошута, котрий обстоював ідеї угорського націоналізму, прагнучи створення "Великої Угорщини" від Карпат до Адріатики, що суперечило інтересам хорватів.
У самій Хорватії влада практично повністю перейшла до представників ілліризму, які, за відсутності належного політичного досвіду, не спромоглися скористатися з особливостей моменту для втілення на практиці власної програми. Вони передоручили право на прийняття рішень Єлачичу, котрий у певний момент погодився на компроміс із Габсбургами, вважаючи, що оптимальним варіантом для його народу стане здобуття якомога ширших політичних і національних прав, але за умови збереження цілісності імперії. Доба ілліризму, що тривала майже 15 років, скінчилася для більшості щирих і відданих представників руху відчуттям поразки.
Після революції 1848-1849 рр. в Хорватії було скасовано всі прогресивні інституції, що виникли на хвилі революційного піднесення; закрито багато періодичних видань; обмежено свободу слова; заборонено хорватський трикольоровий прапор. У школах та органах влади всіх рівнів запроваджувалася німецька мова. До Хорватії введено частини австрійської жандармерії. Таким чином, поразку революції хорвати відчули найпершими в імперії Габсбургів і причому дуже болісно. І головне, дворянство Хорватії виявилося неспроможним зберегти національну незалежність Хорватії, яка була майже досягнута до літа 1848 р. в результаті європейської революції.
Висновки
Події, які відбувалися на Європейському континенті півтора століття тому, безперечно, стали важливою віхою в історії західної цивілізації. В радянські роки було прийнято говорити про революції 1848-1849 рр. як про прояв класової боротьби - боротьби буржуазії проти феодальних відносин, однак зараз зявляються нові підходи і трактування минулих подій.
Колишній підхід до вивчення європейських революцій був повязаний з абсолютизацією однієї форми розквіту за рахунок приниження іншої. Безперечним пріоритетом для марксистів була революція. Тому і реформи, які в середині XIX ст. проводили уряди багатьох європейських країн тенденційно трактували як результати революційної активності мас. "Вони (революції) принесли робітничому класу величезний революційний досвід і змусили панівні класи піти на деякі реформи... Революції прискорювали поступальний рух суспільства".
Історики кінця XX - початку XIX ст. не такі категоричні у своїх оцінках революцій 1848-1849 рр. та їхніх наслідків. Після поразки революцій, панівним колам європейських держав не вдалося відновити старі відносини. Революції довели неможливість продовжувати колишню політику. Багатьом монархам, для збереження власних країн потрібно було використовувати досвід національних рухів у своїх інтересах. Революції дали поштовх до подальшого розвитку індустріальної цивілізації, формуванню національної самосвідомості, формуванню у людини розуміння необхідності незалежності і свободи особистості.
За своїм характером революція в Австро-Угорській імперії була демократичною. Вона зазнала поразки через нерішучість і острах перед повсталим народом ліберальної буржуазії. До того ж національно-визвольні рухи на окраїнах імперії, отримавши певні поступки з боку Габсбурзького уряду, щодо задоволення деяких національних питань, відійшли від активних дій.
Всі, без виключення революції, не виконали своїх кардинальних завдань. Але парадокс історії полягає в тому, що незважаючи на провал революцій у плані вирішення ними конкретних завдань, заради чого вони власне і творилися, саме суспільство, яке змінилося в 40-х роках XIX ст., було остаточно повернуто у бік демократії. Воно стало більш зрілим як в цілому, так і стосовно до конкретних його соціальних верств. Європа спробувала смак свободи і не збиралася її втрачати.
Вже нічого не могло звернути Європу на шлях кінця XVIII ст., спинивши її розвиток. Хоча економічно революції давали країнам набагато більше, ніж в сфері політики, багатьма сучасниками вони сприймалися як певний пункт в антимонархічній боротьбі і рухові до оновленої Європи.
Список використаних джерел та літератури
1. Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К., 1997.-423с
2. Новая история в документах и материалах. Вьш. 1. - М., 1975. - 265с.
3. Хрестоматия по новой истории: В 3 тт. / Под ред. А.А.Губера, А.В.Ефимова. М, 1965.
4. Всемирная истор?/p>