Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ресії і арешти.
Повстання 12 червня явилося результатом підйому всіх революційних сил чеських земель, мало яскраво виражений соціальний характер і не було націоналістичним антинімецьким виступом: разом виступали чеські і німецькі робітники, буржуазія, інтелігенція. Широкого відклику набули ці події в провінції, що поставило австрійський уряд перед реальною загрозою демократичної революції на всіх чеських землях. Повстала Прага змусила уряд зосередити головні сили армії на чеських землях і тим самим відволікти її від придушення революційного руху в інших частинах імперії.
Червневе повстання у Празі, являло собою наймаштабнішу подію в історії революційного руху у Чехії 1848 р., і незважаючи на поразку, мало дуже важливе значення для формування подальшого політичного життя чехів.
Словаччина, у якості "землі угорської корони" Габсбургів, знаходилася, як і Угорщина, у становищі колонії Австрії. З країн колишнього Угорського королівства лише Словаччина не опинилася під турецькою навалою, яка призводила всі землі до економічного занепаду. Тому то Словаччина, на відмінну від Угорщини, мала торгівельно-промислові міста, гірничі і металургійні промисли. Однак внутріімперська митна и загальна фінансова політика австрійського уряду гальмувала самостійний економічний розвиток країни.
Народні маси Словаччини гаряче вітали угорську революцію 15 березня 1848 р., яка принесла відміну кріпосництва і звільнила словаків від австрійської колоніальної залежності. Антиугорський і антифеодальний рух перетворився в рух солідарності з угорською революцією.
Для того щоб не допустити хвилювання на селі, адже більшість словацького населення становило селянство, угорська влада дуже швидко проводить визволення селян від панщини. Поміщики, налякані революційним рухом, змушені були піти на деякі, незначні, поступки у справі ліквідації кріпацтва. Але на початку квітня 1848 р. безземельні селяни Західної Словаччини все ж таки піднімають повстання. Основна мета повсталих - захопити землю. Наприкінці квітня хвилювання охоплюють інші райони Словаччини. Однак всі ці виступи були придушені військами і селяни розчарувалися у своїх надіях на визволення від поміщицького гноблення, отриманні громадянських прав і національної рівності.
Безпосереднім приводом для селянських повстань у Словаччині було небажання поміщиків повернути селянським общинам пасовиська, захоплені поміщиками в останні перед революцією роки: "...повсталі у комітатах Гемер, Зволень і Тречин виганяли поміщиків із сіл, захоплювали зернові амбри та худобу, ділили поміщицькі землі".2 Угорський уряд змушений був ввести військовий стан на території всієї Словаччини, направити на її територію загони національної гвардії, які жорстоко розправлялися з повсталими.
Одночасно з селянським рухом, на повстання піднялись робітники. Наприкінці березня у Банській Штіявніце шахтарі створили свій комітет, який почав боротися за покращення умов праці, за термінове усунення австрійських чиновників від управління шахтами, за передачу управління в руки комітету. Зі свого боку, шахтарі пообіцяли подвоїти видобуток вугілля, якщо їх вимоги будуть виконані.
Революційні події, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці Габсбургської монархії, захоплено зустріли "штурівці" (так називали молоду генерацію словацьких політиків, які вийшли з покоління словацьких "будителів", на чолі організації стояв лінгвіст Л.Штур) та інші представники національного руху, які вбачали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені вимоги.
Позицію словацький громадських діячів у ході революції 1848-1849 рр. багато в чому визначала політика Відня та Будапешта. Для розвитку словацького національно-визвольного руху в цей період вирішального
значення набуло цілковите ігнорування угорським революційним проводом національних прагнень не тільки словаків, але й інших народів.
Ухвалення угорськими Державними зборами "закону про незалежність Угорщини" призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася під гаслами єдиної угорської нації. Всі інші народи королівства не дістали жодних гарантій забезпечення їхніх національних прав. Однак угорські революціонери на чолі з Л.Кошутом утворили блок словацького та угорського дворянства, який виступав проти монархії Габсбургів, під гаслами свободи і прогресу, за самостійний розвиток Угорщини, включаючи і Словаччину.
Наприкінці квітня 1848 р. було засновано Словацький національний комітет, який 10 травня скликав у центрі Північної Словаків Національні збори Словаччини. В цих зборах головним чином брали участь прихильники Штура. Збори прийняли маніфест, в якому вимагалося "територіальної автономії Словаччини із власним сеймом у межах угорської держави; створення окремих національних груп в загальноугорському сеймі і встановлення їх делегатами від окремих націй; етнографічних кордонів між окремими національно-автономними частинами Угорщини; визнання рідної мови населення офіційною мовою; створення словацьких шкіл і словацького університету".
Угорський уряд відхилив вимоги словацьких Національних зборів, а зважаючи на зростання виступів селянської бідноти і народного невдоволення, взагалі починає переслідування лідерів Комітету, що змушує їх емігрувати до Праги. Там вони беруть участь у роботі Словянського зїзду (2 червня 1948 р.).
Словянський зїзд увалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з передумови збе?/p>