Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?еження цілісності Угорщини. Після поразки Празького повстання словацькі лідери під проводом Л.Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячою династією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метою організації спільних збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня ,1848 р. у Відня виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеські військові Ф.Зах та А.Влоудка.
З ініціативи Л.Штура 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства. Для придушення угорського революційного руху до Угорщини в середині грудня 1848 р була спрямована австрійська армія на чолі з фельдмаршалом А.Віндішгреца. Словацька національна рада, підтримуючи Габсбургів, організувала похід добровільного загону словаків (2 тис. вояків) проти угорців.
Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві Габсбурзький уряд навіть не згадував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849 р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу-Йосифу І була подана петиція, в якій містилася вимога надання Словаччині автономії на основі етнічного принципу у складі Австрійської імперії. Але австрійська влада використала перемогу над революційною Угорщиною лише для зміцнення власних позицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономії словацькими землями так і залишилася гаслом аж до Першої Світової війни.
В період революційних подій 1848-1849 рр. землі Хорватії та Славонії знаходилися під владою Габсбурзької імперії. Становище простого народу було дуже тяжким, рівень матеріального забезпечення низьким. Ще у 1845 р. француз І.Де спре, який подорожував по Хорватії, у своїх дорожніх нарисах розповідав про вбогі хатинки без димарів, про напіводягнених або зовсім голих дітей та жінок, про чоловіків, одягнених в якесь лахміття. При цьому представники панівної верстви мешкали в розкішних палацах, а вдягалися за останньою модою паризьких та віденських салонів.
У Європі періоду революції носієм передових ідей та рухів виступала буржуазія, однак на хорватських та словенських землях її ще просто не існувало, отже нікому було взяти на себе цю місію.
На початку XIX ст. У головному центрі Хорватії - Загребі - налічувалося всього 10 тис. жителів, причому значну частину мешканців складали іноземці. Все це негативно позначалося на суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку країни.
Після Віденського конгресу 1814-1815 рр. землі Хорватії і Славонії були повернуті Габсбургам і незважаючи на поділ їх адміністративними кордонами, їхнє обєднання під владою могутньої імперії мало позитивне значення, оскільки давало можливість забезпечити приблизно однаковий за змістом, формою і темпами політичний та економічний - розвиток.
Національне відродження в Хорватії розвивалося за схемою, притаманною майже всім західно- і центральноєвропейським народам, але мало при цьому певні етнічні особливості й джерела. Серед них - власна культурна традиція, у ході розвитку якої було закладено підвалини хорватського духовного життя; діяльність хорватських політиків та громадських діячів, спрямована на захист хорватського національного буття від загрози мадяризації; діяльність хорватських просвітників та ін.
За таких умов у хорватів розгортається рух національного відродження, вершиною якого став "іллірізм". У 1830 р вийшла в світ книжка головного натхненника й лідера ілліризму Людевіта Гая, присвячена основам "хорвато-словянського"правопису. Пізніше зявилися публікації інших творів і авторів., які продемонстрували наявність у Хорватії всіх обєктивних чинників, необхідних для розгортання нового руху.
Організований рух ілліризму розпочався у 1835-1836 рр. Саме в цей час почала виходити перша газета хорватською мовою - "Даниця хорватська, славонька і далматинська"; зявилося "Звернення до читачів" Л.Гая, в якому формулювалися ідеї руху; виникла і закріпилася назва руху - "ілліризм"; активно поширювалася ідея загальнословянської та південословянської єдності. У тогочасній Хорватії все це нагадувало справжню революцію. Незважаючи на численні публічні декларації іллірійців, де підкреслювалася саме духовна складова нового суспільного руху, ілліризм від своїх перших кроків мав виразно політичний характер. З перебігом часу всередині ілліризму виникла окрема течія, представники якої вбачали в боротьбі за мову та літературу лише засіб для досягнення важливої мети - успіху в політичному протистоянні з прибічниками мадяризації.
До ілліризму дуже швидко приєдналася більшість усіх прогресивних, національно свідомих сил Хорватії. На чільні позиції разом з Л.Гаєм висунувся представник "старої" генерації хорватських громадських і літературних діячів - граф Янко Драшкович, котрий на той час мав багатий досвід політичної боротьби. Ілліризм поширився в усіх хорватських областях і проник до Сербії, а також до словенців та угорців.
Відчувши небезпеку, правлячий режим взявся до утисків ілліризму й активістів руху. Було заборонено використання терміну "ілліризм". Цензура з кожним днем все жорсткіше ставилася до "іллірійських" видань. 29 липня 1945 р. на площі Св.Марка у Загребі розстріляли мирну демонстрацію. Тоді загинуло 13 і було тяжко поранено близько ЗО осіб.
Попри репресії, що їх чинили органи державної влади