Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
жуазії. Одночасно великої гостроти досягли і національні протиріччя. У багатонаціональній Австрійській імперії, що керувалася династією Габсбургів, найбільш політично-розвинутими були німці, хоча в чисельному відношенні вони складали незначний відсоток населення. Німецька національність пригнічувала всі інші національності цієї держави.
Напередодні 1848 р. в Австрійській імперії: в Угорщині, Чехії, Галичині, у Хорватії, Ломбардії, Венеції й інших областях спостерігалося сильне суспільне невдоволення, гострі класові і національні протиріччя. У самому Відні, напередодні 1848 р. неухильно зростали опозиційні настрої. Нижньоавстрійський сейм ще в 1843 р. був змушений прийняти резолюцію про скасування феодальних повинностей, а в 1845 р. звернув увагу уряду на необхідність розширення виборчого права й опублікування протоколів сеймових засідань.
Народне обурювання виявлялося в стихійних селянських виступах, у відмові виконання панщини. Спостерігалися також хвилювання серед робітників, особливо в передмістях Відня. Таким чином, до кінця 40-х років Австрія повільно, але вірно рухалася до великих змін.[3;67]
Незважаючи на всі перешкоди, розвиток капіталістичних відносин йшов вперед: у країні будувалися залізниці, збільшувалося число фабрик і заводів. Разом з ростом німецької буржуазії росла і буржуазія інших національностей. Стиснута з усіх боків буржуазія пригнобленої нації природно починає рухатися. Вона апелює до рідних низів і починає кричати про Батьківщину, видаючи свою власну справу за справу загальнонародну... І низи не завжди залишаються байдужими до закликів, збираючись навколо її прапора: репресії зверху зачіпають і їх, викликаючи в них невдоволення. Невдоволення виявлялося в різних провінціях монархії Габсбургів - в Угорщині, Чехії, Галичині, скрізь, де зіштовхувалися інтереси пригнічених націй, що просипалися до самостійного життя, з інтересами поміщиків і буржуазії пануючої нації.
29 лютого у Відень прийшли перші звістки про повалення монархії Луї-Філіпа і встановлення у Франції республіки, про революційні події в
Південно-Західній Німеччині. Французькі події сприймалися у Відні як провісник політичних змін і в Австрії. Невдоволення режимом поєднувало в цей момент дрібну і середню буржуазію, селянство, ремісників і робітників. Тільки землевласницька аристократія і верхівка буржуазії продовжували підтримувати уряд.
Опозиційний рух у Відні наростав. У суспільстві обговорювалися поточні політичні події. Збори стихійно виникали коло будинку, де містився Політико-юридичний союз читачів. На засіданні цього союзу, що поєднував ліберально налаштовану буржуазію і буржуазну інтелігенцію Відня, читалися газети, що вимагали конституції.
З березня 33 депутата Нижньоавстрійського сейму склали доповідну записку, у якій були висунуто вимоги реформ із метою врятувати монархію від розкладання. Потім була опублікована Відозва і програма прогресивної партії Австрії, у якій говорилося: Стара Австрія йде до своєї загибелі. Слабке будинок тиранії поступово валиться, і на його руїнах неминуче повинна народитися нова Австрія - країна волі, права, освіти.[3;212]
Програма висувала вимоги конституційних перетворень, реформи всієї урядової системи, реорганізації міністерства і скликання обєднаного сейму, вільної промислової діяльності, реорганізації суду, скасування цензури.
Ці вимоги підтримав Нижньоавстрійський промисловий союз, що був буржуазною опозицією. Союз склав петицію на імя імператора. А 9 березня група представників ліберально-буржуазної інтелігенції, направила сеймові звертання, у якому вказувала на необхідність політичних перетворень з метою уникнути революційних потрясінь.
Однак уряд відмовлявся йти на будь-які поступки. В офіційному повідомленні, опублікованому 10 березня у Віденській газеті, говорилося, що імператор буде припиняти будь-які намагання, спрямовані на скинення законного порядку в країні[3;210]. Лише 12 березня був публікований урядовий указ про скликання Нижньоавстрійського сейму для обговорення необхідних питань і представлення імператорові своїх побажань.
Однак революційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитися незнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня у Відні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики про скинення абсолютистсько-феодального гніта: Гасло наших паризьких братів - воля, рівність і братерство, повинний стати гаслом і віденських робітників.
Віденські студенти на початку березня утворили Союз для боротьби за волю. До нього входили студенти різних національностей, що були обєднані одним прагненням - скинути режим Меттерниха. 9 березня була складена петиція, що вимагала народного представництва, свободи друку і слова, рівноправності релігійних віросповідань. Петиція була затверджена 12 березня на широких зборах в університеті. її підписали більше 2 тис. Студентів. Одночасно в пригороди були послані представники від університету, зі звертанням до народу зявитися наступного дня у Відень, до будинку Нижньоавстрійського сейму і підтримати вимоги студентів.
Фердинанд І обіцяв зважити всі обставини справи, але не дав ніякого руху петиції. Розбіжності й інтриги усередині імператорської родини привели до прояву нерішучості урядових кіл перед загрозою революційного руху. Аж до 13 бере?/p>