Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Друга половина XX в. ознаменувалася посиленням нонконформiстських i неоромантичних iдеологiй. Прагнення до переоцiнки цiнностей захопило не тiльки традицiйно схильнi до цьому молодiжнi, етнiчнi, маргiнальнi й iншi субкультурнi утворення, але й широкi верстви населення, включаючи значну частину iнтелектуальноi елiти Заходу. Рiст масових рухiв в 1960-i роки сприяв соцiальнiй активностi тих груп, якi були прямо повязанi з виробництвом духовних цiнностей. Разом зi збiльшенням обсягу вiльного часу зростало прагнення людей до рiзних способiв самовираження за допомогою дозвiлля, будь те соцiально-полiтична активнiсть, дилетантське художня творчiсть, клубна робота або фiлантропiчна дiяльнiсть. Симптоматично, що автор Цивiлiзацii дозвiлля Ж. ДюмазедьСФ виходячи з показникiв динамiки трудовоi зайнятостi у Францii зробив висновок про якiсну змiну нинiшнiх культурних орiСФнтирiв. ДюмазедьСФ вважав, що сфера дозвiлля маСФ абсолютну самоцiннiсть, оскiльки саме в нiй, а не в працi здiйснюСФться справжня самореалiзацiя iндивiда.
Одночасно з ростом популярностi альтернативних соцiальних проектiв заглиблювалися й усталювалися позицii неоконсерватизму, що спiввiдносилися з обновленою тактикою iстеблiшменту по реабiлiтацii репресивних механiзмiв культури. Так створювалося силове поле iдеологiчного протистояння, що визначило картину захiдного суспiльства 60-х -70-х рокiв XX в.
В 1970-i роки число альтернативних соцiальних рухiв було надзвичайно велике. Ф. Брюзе, наприклад, видiлив наступнi типологiчнi групи масових рухiв у ФРН того перiоду: екологiчного, антивоСФнного, полiтичного, жiночого, молодiжнi, руху цивiльних iнiцiатив, людей похилого вiку, втечi (усередину себе, у сiльськi комуни, секти), альтернативного стилю життя й критики споживання, воСФнiзованi групи. РЗхнi джерела сходять до багатопланового контр культурного кiнця шiстдесятих, що прийшла в РДвропу й Америку з Великобританii з першою хвилею року.
Найбiльш послiдовне обТСрунтування феномен контркультура одержав у роботах Т. Роззака Створюючи контркультуру. Думки про технократичне суспiльство й про позицii молодi (1969) i Ч. Рейча Зеленiюча Америка (1970); обоСФ автора манiфестували ряд принципових положень, сполучених з новим типом iндивiдуальноi самосвiдомостi. Духовний звязок з iдеологiСФю контркультури виявили у свiй час багато видних представникiв унiверситетських i художнiх кiл РДвропи й США. Так, К. Лич вiдносить до них П. Суизi, П. Гудмена, Л. Гольдмана, Г. Маркузе, Ф. Фанона, А. Гiнзберга, Т. Лiрi, Н. Мейлера, Д. Кон-Бендiта, Н. Брауна, А. Уотса, Р. Лейнга, М. Маклюена, К. Лоренца.
Контркультура з ii iдеологiчними установками могла розвитися тiльки в досить стiйкому суспiльствi з високим рiвнем життя. Контркультурний рух 1960-х рокiв, за словами Б. Гугенбергера, iз самого початку було продуктом не недолiку, а достатку. Криза суспiльства достатку з неминучiстю викликаСФ й криза контркультурного руху.
Реабiлiтацiя традицiйних цiнностей в iдеологii неоконсерватизма, що стали знаковим явищем 1970-х - 1980-х рокiв, породила вiдношення до контркультури як естетства й беззмiстовноi гри студентськоi молодi, що зажралися(Р. Арон). Крен суспiльства убiк неоконсервативноi орiСФнтацii був обумовлений, у першу чергу, змiнами в його економiчнiй макроструктурi, повязаними з наближенням економiчноi кризи. Змiцнення позицiй неоконсерватизма в 1970-i роки продемонструвало його стабiлiзуючий потенцiал i пiдсилило нормативистську тенденцiю у всiх соцiальних сферах.
1960-i роки стали часом панування деяких основних романтичних iдей. РЖстотна роль придiлялася iнтуiцii, нерацiональним формам освоСФння дiйсностi, творчiй уявi, природному, природному початку в людинi. Особливе звучання знайшла iдея вiльного саморозкриття особистостi в ii повсякденному iснуваннi. К.Г. Мяло справедливо розглядаСФ спосiб вiдчування, що найбiльше повно виявив себе в духовних шуканнях 1960-х рокiв, як одну iз сучасних специфiкацiй романтизму, тобто як рух, спрямований на виявлення в людськiй свiдомостi того, що не знаходить вираження в границях реального iснування. Дiйсно, можна виявити прямий звязок мiж свiтоглядними установками йенського романтизму й контркультурноi орiСФнтацiСФю на сферу невтiленого, можливого, iнтуiтивного, на тi сторони людського буття, якi сутужнiше всього пiддаються рацiональнiй реконструкцii. Контркультура демонструСФ своСФрiдний ескапизм, створюючи iлюзорнi реальностi й указуючи шляхи знаходження новоi чуттСФвостi у релiгiйному екстазi або в гротескнiй образностi психоделiчного досвiду. Контркультура й лiворадикальнi художнi iдеологii культивували образ вiльного художника як iдеальну модель особистостi, що не знаСФ примуса й границь вiльного польоту фантазii (П. Шнайдер, Р. Швендтер, Х.М. Енценбергер).
Романтичних корiнь контркультури виявляють себе й у ii орiСФнтацii на релiгiйнi домiнанти схiдних культур з iх найтоншою дотикальною сприйнятливiстю iррацiонального. РЖррацiоналiзм, сучаснi форми мiстицизму стали важливими складовими контркультурного iнтелектуального багажу. Контркультура ставила своСФю метою вiдкриття нових реальностей шляхом звертання до прикордонних явищ i ситуацiй естетизованого буття. Романтичнi пошуки першооснов життя вплинули на сучаснi панпсихiчнi тлумачення п