Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ть про розпад традицiйноi культури iндустрiального суспiльства, у процесi якого названi якостi стають цiлком прийнятними й навiть бажаними. Прийняття й заохочення гедонiзму в перспективi повинне було зняти проблему субСФкта контркультури, тому, що в традицiйнiй системi цiнностей, маючи названi якостi й орiСФнтуючись на естетичний самопрояв, вiн фактично втрачаСФ необхiднi важелi соцiалiзацii. Закономiрним пiдсумком труднощiв у соцiалiзацii було звертання до сфери естетичних утопiй.
Органiзованi види поводження в контркультурi iнтерпретувалися як негативний наслiдок загальноi професiоналiзацii працi. У цьому звязку прихильники теорii вiльного самовираження шукали засобу нiвелювання негативних наслiдкiв трудового наймання. М. Янг, наприклад, вважав за необхiдне вiдокремити професiйнi ролi вiд цiлiсностi людського я. У той же час вiн мiцно звязував можливiсть особистоi самоактуалiзацii на дозвiллi з попередньою напруженою працею в професiйнiй сферi, що створюСФ умови для вже вiльноi творчоi працi, що приносить повноцiнне задоволення. Так Янг намагався дозволити дилему працi й задоволення, що в iдеологii контркультури знайшла риси протиставлення необхiдностi й волi. У контекстi тих антитез, якi окреслюють основнi цiнностi гуманiстичне орiСФнтованоi культури в ii опозицii до цiнностей культури репресивноi, Янг протиставляв дiяльнiсть як цiль у собi iнструментальному вiдношенню до роботи. Праця, iз цього погляду, повинен бути мотивований внутрiшнiм спонуканням, прагненням до задоволення, гедонiзм повинен замiнити вiдстрочену винагороду, а спонтаннiсть - планування майбутнього. Будь-яка карСФра в цьому змiстi витлумачувалася як продажна, професiоналiзм виявляв свою ущербнiсть i зашоренiсть.
Таким чином, вiдмова контркультури вiд принципу професiоналiзацii ТСрунтувався на ii персоналистсько-гедонiстичноi орiСФнтацii. Неоконсерватор Р. Берман навiть думаСФ, що культура й мистецтво Заходу 1960-х рокiв були цiлком сфальцьованi на естетському самопроявi я, а аж нiяк не на яких-небудь загальнозначущих соцiальних цiнностях [11, с. 18]. Разом з тим, контркультурний гедонiзм займав важливе мiiе в коммунiтарних установках на вiдкрите спiлкування, взаСФморозумiння, спiвтворчiсть. У комунах, орiСФнтованих на цi цiнностi, був розвинений дух мрiйностi, екзальтованостi, заохочувалися непрактичнiсть, iмпульсивнiсть, чутливiсть.
Характеристика гедонiстичностi використалася й для iдентифiкацii вiдповiдного культурного типу. К. Лэш, наприклад, дiйде висновку, що для опису американськоi культури 1960-х - 1970-х рокiв може бути застосований ряд близьких за змiстом понять, якi можна обСФднати термiном нарциссизм, тому що основним принципом соцiального життя цього часу став культ самозамилування. До нарцисовоi партii в сучаснiй культурi вiн вiдносить нових лiвих, фрейдомарксистов, екологiчних радикалiв, радикальних фемiнiсток - тобто всiх тих, хто призиваСФ дати вихiд подавленим бажанням, повернутися вiд культури до природи. Лэш думаСФ, що iррацiональний крен альтернативизму на дiлi провокуСФ iдеологiчне вбивство я, хоча принцип я-на-перш-мiii й СФ дiйсним трiумфом нарцисовоi культури [13, с. 48]. Так парадоксальним образом спроби гуманiзацii працi оберталися соцiальним нарциссизмом, а дiюча людина розглядався не як виробник того або iншого культурно значимого продукту, але як, що самовиражаСФться iндивiд.
Манiфестацiя задоволення виявлялася в якомусь змiстi й рушiйнiй силi соцiального протесту, iнiцiйованого контркультурою. Цей протест, як пiдкреслювалося, мав не стiльки полiтичну, скiльки естетичне фарбування. Метою було особисте задоволення, - пише И. Фест, - а зовсiм не бiльше справедливе суспiльство... Бунтiвники одержували щире задоволення не вiд реалiзацii своiх революцiйних iдей, а вiд самого процесу iхньоi специфiчноi активностi [20]. Такого роду задоволення розцiнювався як результат безцiльноi й безпредметноi iгровоi дiяльностi, iдеальною моделлю якоi СФ мистецтво. Дж. Йингер, наприклад, думав, що наявнiсть контркультурноi орiСФнтацii свiдчить про глибокий конфлiкт творчоi особистостi й суспiльства, що обмежуСФ можливостi ii самореалiзацii. По Йингеру, нонконформiстська установка СФ наслiдком реакцii нормального, психiчно здорового, людини на ефект тотального вiдчуження.
РЖз психологiчноi точки зору, контркультурний тип особистостi характеризуСФться амбiвалентним, надзвичайно лабiльним, нестiйким вiдношенням до норм i цiнностей культури. Це й дозволяСФ контр культурноi свiдомостi дистанцiюватися вiд них. Позбавлений самототожностi субСФкт контркультури нiяк не може вiдбутися, вибрати себе, пiддатися спецiалiзацii й нескiнченно вiдтягаСФ момент самовизначення. Йингер схильний розглядати цей процес у позитивному ключi. Вiн уважаСФ, що психологiчнi властивостi такоi особистостi, що не вiдбулася, найбiльше повно вiдповiдають специфiцi швидко мiнливого iндустрiального суспiльства, коли часто доводиться на ходу мiняти професiйну орiСФнтацiю й включатися в принципово iнший вид дiяльностi. Людина, утримуючись вiд вибору, у тому числi професiйного, виявляСФться в ситуацii перманентного дилетантизму, що, за задумом, повинен сполучатися з високим рiвнем адаптивних здатностей.
Ю.Н. Давидов видiляСФ наступнi психологiчнi характеристики контркультурного типу особистостi: нездатнiсть до вольового самоствердження й самовизначення, установка на хао