Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
мiiе й для принципового узгодження поглядiв на сучасну соцiальну дiйснiсть. Якщо Маркузе обТСрунтовуСФ необхiднiсть рятування вiд зайвого соцiального примуса, то Роззак вважаСФ за можливе позбутися вiд усякого примуса взагалi.
У кожному разi метою новоi форми протистояння культурi СФ лiквiдацiя репресивноi функцii останньоi. РЖдеологи контркультури думали, що рятування вiд репресii неминуче спричинить змiну самого типу рацiональностi, тому що розум, у якому не залишаСФться мiiя для поняття про придушення iнстинктивних iмпульсiв, змiниться якiсно. Роззак убачаСФ джерела традицiйноi культури в дiяльностi, що обСФктивуСФ, свiдомостi, прагненнi всякому предмету зовнiшнього миру навязати логiчну структуру. Знання, одержуване на основi логiчних операцiй, як i весь традицiйний науковий iнструментарiй, на думку Роззака, бiльше не представляСФ якоi-небудь цiнностi.
Бiльше адекватну, чим у Г. Маркузе, трактування джерел репресii й шляхiв ii усунення Т. Роззак виявляСФ в Н. Брауна, дискурс якого вiн знаходить вiдповiдноi контркультурному типу почуття думки. Думаючи, що проблема вiдчуження не може бути в принципi вирiшена доти, поки iснуСФ напружене протирiччя в усвiдомленнi життя й смертi, Браун пропонуСФ вiдринути подання про життя як зусиллi, як подоланнi смертi. Примирення iнстинктiв життя й смертi допоможе, по Брауну, зняти споконвiчну психiчну недугу людства. Таким чином, у своСФму соцiально-критичному теоретизуваннi Браун також проводить романтичну лiнiю. Роззак бачить величезну заслугу Брауна в орiСФнтацii на романтичну художньо-поетичну традицiю з ii недовiрою до систематичного рацiонально-понятiйного мислення. У руслi романтичноi традицii Браун проводить i протиставлення працi й задоволення. Задоволення виявляСФться в нього цiлком увязненим у рамки мистецтва, тому що воно може бути викликано тiльки абсолютно безцiльною дiяльнiстю. Саме в мистецтвi може вiдбутися дiйсно вiльна дiяльнiсть, що СФ аналогом гри.
В iдеологii контркультура знову пiднiмаСФться проблема волi й необхiдностi, що дозволяСФться шляхом обТСрунтування рiзних форм деструктивного вiдношення до миру, що накладаСФ тi або iншi обмеження на волю людського вибору. Ця деструкцiя спрямована на тi обСФкти, вiд яких виходить погроза репресивного придушення iндивiда: це суспiльство, що СФ джерелом соцiальноi регламентацii; природа, що створюСФ ланцюг жорстко обумовлених каузальних детермiнант; iндивiдуальна самосвiдомiсть, головним чином як джерело болю й примуса у виглядi морального почуття, що служить основною перешкодою на шляху вiльноi самореалiзацii людини. Вiдхiд вiд загальних стандартних цiнностей i пошук рiзноманiтних iндивiдуальних форм самоздiйснення, iнтелектуального й естетичного самовираження С. Хаддингтон звязуСФ зi своСФрiдною романтичною реакцiСФю на технологiчнi тенденцii постiндустрiализму, що нагадуСФ антипромислову реакцiю луддистiв.
У звязку iз трьома напрямками деструкцii обТСрунтовуСФться й трояка воля, що повинна бути завойована: полiтична, тобто воля вiд соцiального примуса, iнтелектуальна, тобто воля, що пiднiмаСФ людини над миром природноi залежностi, i моральна - воля вiд самопридушення, найбiльш повна реалiзацiя своiх потягiв. Ж. Эллюль весь iстотний змiст цього пориву до звiльнення звязував у неоромантичному дусi з повстанням стихiйних сил життя, iдеi творчостi проти панування рацiоналiзму.
До 1960-м рокiв зложилися певнi умови для розгляду дозвiлля в якостi самостiйноi й самодостатньоi сфери, у якiй максимально можуть бути задоволенi запити людини в самоактуалiзацii, самовираженнi шляхом творчого акту. Бiльше того, лише дозвiлля й здатне надати можливiсть самовираження, повязаного з одержанням почуття задоволення. Такi найцiкавiшi й внутрiшньо цiльнi види дiяльностi, як наукова й художня творчiсть, перестають робити приСФмнiсть, як тiльки звертаються в працю, у якийсь обовязок, чинений по необхiдностi й заради зовнiшнiх цiлей. Так, наприклад, уважав Д. Келли, що спецiально дослiджував проблеми найманоi працi з контркультурних позицiй [3, с. 92]. З його погляду, дiяльнiсть дозвiлля одержуСФ переваги перед професiйною в силу своСФi гранично персоналистськоi орiСФнтацii, тому що вона виконуСФться заради ii самоi й не мотивуСФться зовнiшнiми причинами. Так у контркультурноi iдеологii складаСФться сприятливий образ звiльненого вiд трудових обовязкiв, орiСФнтованого на естетичний самопрояв людини, що знаходить себе, у нових особистiсних звязках всупереч тим, якi складаються в процесi подолу працi й вiдбивають складнiсть структури сучасного суспiльства. Контркультура, що опиралася на матерiальний достаток, була в найменшому ступенi орiСФнтована на виконання професiйно-трудових завдань. Якщо професiйна орiСФнтацiя ТСрунтуСФться на принципi роботи з наймання i СФ базовим чинником соцiалiзацii iндивiда, то контркультура запропонувала альтернативну модель соцiуму, у якому задоволення особистих потреб висуваСФться на перший план, а найцiннiшоi оголошуСФться дiяльнiсть, здiйснювана з урахуванням внутрiшнiх спонукань, тобто фактично дiяльнiсть вiльного дилетанта.
Д. Келлi видiляСФ ряд особистiсних якостей, низько оцiнюваних по шкалi придатностi до спецiалiзованоi професiйноi працi. Це - iдеалiстичнiсть, грайливiсть, еротичнiсть, лiнощi, гедонистичнiсть, експресивнiсть, емоцiйнiсть - саме тi характеристики, якi, як було показано, культивуСФ контркультурна iдеологiя. Келлi думаСФ, що виникнення альтернативних рухiв свiдч