Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ичну чуттСФвiсть, неприйняття всякоi впорядкованостi, iмпульсивне поводження, автентичнiсть самовираження, зрозумiла як повне забуття iндивiда в актi свого чергового вибуху, мiстичний гедонiзм. Всi цi характеристики проявляються в повсякденному життi контркультурного субСФкта, принципово спрямованоi на задоволення внутрiшньоi потреби у творчостi, i приймаються iм за норму культурно значимоi дiяльностi. Показово, що субСФктом непрофесiйноi творчостi виступало унiверситетське студентство, тобто люди, звязанi загальною метою одержання утворення. Так самовираження ставало концептуально оформленим елементом повсякденного поводження студентськоi молодi.
У якостi найважливiшоi теоретичноi пiдмоги в рiшеннi лiвими радикалами антиномii працi й задоволення варто назвати полiтико - естетичною утопiю Г. Маркузе, що зблизив чисто теоретичний досвiд М. Хоркхаймера й Т. Адорно iз практичною програмою лiвоi полiтичноi дii. РЖнструментарiй Г. Маркузе поСФднував, як вiдомо, Марксову проблематику вiдчуження й культурологiчну концепцiю З. Фрейда, засновану на теорii сублiмованих потягiв. У роботi Ерос i цивiлiзацiя (1955) Маркузе в нiцшеанському дусi протиставляв мiфологiчнi образи Орфея й Прометея, якi виступали в нього знаками тiСФi або iншоi культурноi домiнанти. Якщо культура Прометея характеризуСФться рацiонально-дискурсивним початком, культом панування, активизму, примуса, то орфiчний модус привносить у культуру iнтровертивнiсть, естетичну рефлексiю, багатство емоцiй, гру, задоволення. Праця й задоволення виявляються в Маркузе фатально розiрваними, i цей розрив позначаСФ, на його думку, корiнна вада традицiйноi культури. Маркузе обТСрунтовуСФ необхiднiсть замiни культурних орiСФнтирiв - прометеiвських на орфiчнi. Тiльки пост прометеiвський мир, уважаСФ вiн, зможе забезпечити людинi вiльне задоволення всiх естетичних потягiв. Навчання Г. Маркузе виявляСФ свiй глибокий звязок iз традицiСФю утопiчного мислення. Ю.К. Мельвиль, наприклад, справедливо спiввiдносить гедонiстичну iнтерпретацiю дiяльностi в Маркузе з теорiями соцiального реформiзму в дусi Ш. ФурСФ, що думав, що в суспiльствi майбутню працю стане лише забавою й розвагою
Мотив звiльнення iндивiда вiд функцiональних нормативiв традицiйного суспiльства СФ в контркультурi одним з найбiльш помiтних. Усяка дiяльнiсть субСФкта контркультури розкривала реальну проблематику iндивiдуального самоздiйснення. У цьому ключi варто розглядати й акцентований антиiнституцiональний пафос контркультури. Джерело контркультурноi iдеi про те, що воля людини забезпечуСФться усуненням iнституцiональних тискiв, неоконсерваторами вбачаСФться в iдеологiчних установках Освiти (так уважав, зокрема, В. Боденстейн). Однак там iдея волi була спрямована проти конкретних iнститутiв Середньовiччя. Контркультура ж виключаСФ iнституалiзацii як принцип соцiального структурування взагалi. Т. Роззак категорично не згодний зi спробами вирiшити гуманiтарнi проблеми шляхом iнституцiональних i професiйних реформ .
Таким чином, Т. Роззак переносить акцент iз обСФктивних результатiв пiзнання на внутрiшнiй досвiд людини. У роботi Особистiсть. Планета вiн пiдбиваСФ пiдсумок пошукам контркультури за два десятилiття. Змiст цих пошукiв можна коротко охарактеризувати як спробу особистостi знайти власну iдентичнiсть. Пiдрив iнституцiональних основ соцiуму, спровокований цими устремлiннями, Роззак розглядаСФ в якостi iх важливого позитивного пiдсумку. Формування iндивiдуальноi свiдомостi, звiльненого вiд репресивного впливу соцiальних iнститутiв, стаСФ для нього головною метою контркультурного руху. Е.И. Карцева, пiдкреслюючи ворожiсть контркультури традицiйним соцiальним установленням, видiляСФ риси антиiнституалiзованого пафосу в контркультурному трактуванню новозавiтного образа РЖуди. Зрадництво РЖуди переосмислюСФться в оперi РЖсус Христос - суперзiрка як принциповий акт протесту проти перетворення Христа iз захисника пригноблених, фактично маргiнала, у засновника новоi офiцiйноi релiгii, тим самим проти iнстiтуацiйноi мiсii Христа.
Критика iнститутiв, взагалi iнституалiзацii як соцiально-структуровому принципу, сполучалася в iдеологii контркультуры з рiзким неприйняттям функцiонального вiдношення до мистецтва. Тут уважалося, що така творчiсть у дiйсностi не СФ творчiстю, тому що в ньому подавлена воля iндивiда, а роль мистецтва фактично зводиться до угодовського твердження iснуючого порядку. Тим самим контркультура виявляСФ свiй iдейний звязок з основною iнтенцiСФю елiтарноi модернiстськоi свiдомостi. У центрi модернiстськоi художньоi iдеологii перебувала, як вiдомо, творча iндивiдуальнiсть художника, навколо якоi вибудовувалася вiдповiдна модель iенiчного поводження. Оригiнальнiсть розумiлася як найважливiший елемент такого поводження, а самовираження - як невiдСФмне право художника, у якому вiн знаходить свою вищу волю. За словами А.Ю. Мельвиля, модернiзм зявився бунтом проти соцiального порядку й твердженням права iндивiдуального "я" на безмежну художню уяву.
Х. Розенберг вiдзначаСФ, що фiгура художника стала занадто велика для мистецтва. Якщо ранiше художник був цiкавий лише у звязку зi створюваними добутками, то тепер його особистiсть привертаСФ увагу сама по собi. Усе, що робиться художником, може бути витлумачене як твiр мистецтва. Тепер вiн працюСФ не з обмеженим матерiалом, а iз цiлим миром, у сферу його перетворюючоi дiяльн