Умови виникнення контркультури у ХХ ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?иродних форм. У цьому змiстi Т. Роззак писав про перспективнiсть новоi вiри - мiстичноi екологii, що багато перейняла в старих гностичних навчань.
Романтичними по сутi були прагнення покласти виконання соцiально-перетворюючоi функцii на область художньоi творчостi й спроби переосмислити суспiльнi процеси в категорiях естетики. Соцiальний утопiзм контркультури, настiльки характерний для всiх захiдних лiворадикальних теорiй 1960-х -1970-х рокiв, знаходив для себе найбiльш адекватну форму в прагненнi перетворити мир естетичними засобами. Молодiжний бунт 1960-х власне кажучи був спрямований на рiшення не стiльки полiтичних, скiльки естетичних завдань, не випадково в основi його лежав iгровий початок. Гра, як вона розумiлася в естетицi йенського романтизму, стала важливою ланкою, що конституюСФ, контркультурного мислення. Естетизацiя бунта могла вiдбутися через те, що вiн мав на метi не стiльки реальне згортання соцiальних iнститутiв, скiльки чисто демонстративне протиставлення субСФктом контркультури себе й своiх цiнностей цiнностям громадського порядку. Звичайно, студентськi виступи 1960-х рокiв мали й реальне полiтичне пiдТСрунтя. Але й сама полiтика виявлялася для студентiв скорiше засобом дiяльного самовираження, чим iнструментом рiшення яких-небудь соцiальних проблем. Це був лише рух у головах великоi кiлькостi художникiв, учених, елiти, цiлого поколiння студентiв аж до широких мас молодi з бiльших мiст... Однак бунт мислителiв, як би не намагалися обТСрунтувати його полiтичну й економiчну семантику, нiколи, властиво, не мав дiйсного, реального базису.
Контркультура СФ також спадкоСФмиця романтизму XIX в., що у максимальному ступенi акумулював енергiю неприйняття позитивiстських тенденцiй у сучаснiй йому культурi. Цiлком логiчно, що контркультура стала притулком для гуманитарно орiСФнтованих шарiв iнтелiгенцii. Але протистояння новiтньому типу позитивiстського свiтогляду, повязаного з успiхами в рiзних галузях науки й технiки, позбавляло контркультурну свiдомiсть самодостатностi й залишало йому лише функцiю критичноi рефлексii, що супроводжуСФ спробу суспiльства глянути на себе з боку. Сам автор термiна контркультура Т. Роззак указував на неприйняття головноi iдеологii як основу контркультурной опозицii традицiйним цiнностям капiталiстичного суспiльства.
Аналогiчно й Ч. Рейч, що намагався дати бiльше узагальнене, культурологiчне трактування феномена контркультура, найпершою метою свiдомостi III (тобто контркультурноi свiдомостi) уважав вiдновлення прiоритету нематерiальних елементiв людського iснування, таких, як природне навколишнСФ середовище й духовне життя [7, с. 119]. Свiдомiсть III повинне, по Рейчу, опанувати силами науки й технiки, зробити iхнiм знаряддям у руках людини, а не фактором, що збiднюСФ людськi можливостi. Але Рейч не призиваСФ до руйнування машинного простору. Якщо покласти на машини вiдповiдальнiсть за наше матерiальне благополуччя, уважаСФ вiн, то можна перебороти всi протирiччя й зайнятися розвитком своiх естетичних i духовних якостей, що вiдповiдаСФ нашiй сутностi.
Вiдчуження представляСФ для Ч. Рейча найбiльш серйозну проблему сучасностi. Починаючи зi шкiльноi лави, уважаСФ вiн, людини вiдучують бути самим собою, позбавляють можливостi виявити унiкальнi творчi здатностi, розвити уява, здiйснити своi мрii. Придушення творчих похилостей приводить зрештою до того, що люди починають ототожнюватися з iхньою професiйною приналежнiстю, iншими соцiальними ролями, а в дiйсностi вiдчужуються вiд власноi особистостi. Вихiд iз цiСФi ситуацii Рейч знаходить у максимах неадаптованого поводження. Людина з свiдомiстю III однозначно волiСФ виконувати тiльки таку роботу, що приносить йому внутрiшнСФ задоволення, навiть якщо вона не забезпечуСФ нi престижу, нi комфортного життя. В iмя цього задоволення вiн здатний погiршити своСФ матерiальне становище, виявитися у вязницi й навiть втратити життя [7, с. 117]. Всi вчинки субСФкта контркультури продиктованi цим пафосом звiльнення. Вiн цiлеспрямовано перетворюСФ асфальтову цивiлiзацiю в зеленiючий сад. Вся концепцiя контркультури Ч. Рейча просочена духом антитехнiцизму. Скрiзь, де звучить мотив втрати людиною самого себе, автор наполягаСФ на необхiдностi звернутися до творчостi, допомогти людинi виявити своi здатностi й тим самим повернути його собi, вирвавши з полону вiдчуження.
Т. Роззак, обТСрунтовуючи своСФчаснiсть романтичного сприйняття дiйсностi, убачав у класичному романтизмi свiтоглядну опору для сучасних революцiйних перетворень. Далекий вiд того, щоб бути просто ще одним з культурних стилiв, - писав вiн, - романтизм СФ першою сильною протиотрутою, виробленою органiзмом нашого суспiльства у вiдповiдь на пануюче поширення одномiрного бачення [4, с. 154]. На думку Т. Роззака, романтизму належить виняткове, зразкове мiiе серед предтеч контркультуры. Не випадково в нашi днi, вiдзначаСФ вiн, що вiдпала молодь iнстинктивно тягнеться до романтичних форм пiзнання, творчостi, до магii й окультизму. Стану сну, дитинства або дикостi найбiльше вiдповiдають напрямку цих спонтанних поривiв. Т. Роззак при своСФму в цiлому критичному вiдношеннi до Г. Маркузе ставить йому в заслугу, що вiн фактично повернувся до нiмецькоi романтичноi традицii й повязаний з нею тiснiше, нiж з марксизмом. Так що незадоволенiсть Роззака кiнцевими висновками маркузеанства, що зберiгаСФ, як вiн уважав, слiди кабiнетного фiлософствування, залишала