Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
39;язати; "Як же це отак можна несу на собi, та щоб я й не знав навiть, що несу? Чого, справдi, боятися? Загляну!" Розвязав мiшок, а ТСади так i поповзли, так i поповзли з нього. Бог i каже тодi тому чоловiковi: "Не схотiв Мене послухатися, випустив гадiв по всiх усюдах, iди-но тепер сам iх збирай..." РЖ став той чоловiк з того часу буслом (лелекою).
За другою легендою, Пресвята Богородиця дала одного разу Свою сорочку служницi, щоб та пiшла на море й випрала ii, а до того суворо заборонила дивитися на саму сорочку. Служниця не послухалася, а коли подивилася, то побачила безлiч рiзних гадiв. Тодi Пресвята Богородиця мовила: "Якщо ти така, то будь чорногузом i iж цих гадiв". Звiдтодi й досi чорногузи ходять i збирають всiляких гадiв (Ушицький повiт).
До лелеки на Украiнi ставляться майже як до священного птаха. Двiр, де СФ гнiздо лелеки, вважаСФться щасливим, саме село, в якому СФ хоч одне гнiздо лелеки, застрахованим вiд "великоi тучi з бурею" (мабуть, тому, що лелека мостить своСФ гнiздо на високому й зовсiм вiдкритому i не захищеному мiii). Не тiльки розорити гнiздо лелеки великий грiх, а навiть полохати iх. За розорення гнiзда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й пiдпалюСФ хату. Таке ставлення до лелеки, яке багато в чому нагадуСФ ставлення до ластiвки, пояснюСФться, з одного боку, тим, що вiн знищуСФ рiзних гадiв, а з другого i лелека, й ластiвка СФ радiсними вiсниками наближення весни.
Про журавля (сiрий Grus communis) у Лiтинському повiтi кажуть, нiби вiн створений iз землi, а в Луцькому нiби журавлi пiшли з циган, але як саме невiдомо. Якщо побачиш журавлiв уперше навеснi, коли вони летять з вирiю, то треба називати iх веселиками, а не журавлями: хто назве веселиками, тому буде цiлий рiк весело, а хто журавлями, той буде цiлий рiк журитись.
Журавлi якнайсуворiше дотримують подружньоi вiрностi: вони зграСФю збираються судити самицю, яка завинила, i нещадно вбивають ii своiми дзьобами.
Сова i пугач СФ в украiнськiй народнiй поезii найзловiснiшими птахами. Такоi репутацii птахи цi зажили не лише на Украiнi, а й в усiх майже народiв давнього й нового свiту, як птахи нiчнi, хижi, що вирiзняються до того ж вiдворотливою зовнiшнiстю, Особливо це стосуСФться сови, яка стала символом усього темного, похмурого, як у фiзичному, так i моральному сенсах, У Бiблii сова згадуСФться як нечистий птах (Пята книга Мойсеева; Повторення Закону: 14,1218). РДгиптяни вважали сову символом смертi i т. iн. Середньовiчнi "фiзiологи" й "бестiарii" ототожнюють сову з дияволом, батьком брехнi, який боiться сонячного свiтла, тобто Христа.
За украiнськими народними вiруваннями, сови й пугачi пiшли з кiшок, тому в них котячi голови, i крик iхнiй нагадуСФ крик кiшки (Ушицький повiт). Поява сови i пугача поблизу села наводить нудьгу й смуток на всiх пожильцiв його (Житомирський повiт). Крик сови й пугача на хатi взагалi вiщуСФ пожежу або смерть когось iз членiв родини. Та в Проскурiвському повiтi розрiзняють: якщо пугач гукаСФ: вповiв! вповiв! то в тiй хатi народиться дитина; а якщо: поховав! поховав! то хтось помре.
Подiбнi до цих вiрування про сову та пугача СФ i в полякiв, i в угорцiв, i в нiмцiв. За вiруваннями галичан, сова по ночах показуСФ чортам i упирям гнiзда дрiбних пташок.
Проте як не похмуро дивляться на Украiнi на сову, народ усе ж не вiдмовив iй у глибокому й вельми зворушливому почуттi, бо будь-який взагалi птах сам по собi безгрiшний, чому вiн i ходить босонiж. Одного разу, розповiдають у Канiвському повiтi, сова зустрiлася iз соколом i засперечалася, чиi дiти гарнiшi. Сокiл каже: "Зведемо iх краще разом, та й подивимось". Звели. Побачила тодi сова, що ii дiти гiршi, а сокiл ще й плюнув на них. "Хоч моi дiти й гiршi, мовила сова, та менi iх бiльше шкода, нiж твоiх, бо вони моi дiти. Тож не плюй на них, а коли вже тобi так хочеться плювати, то плюй на землю".
Як вiдомо, на цей же мотив СФ байка Езопа: "Мавпа квапиться зi своiм дитинчам, якого вона вважала найгарнiшим у свiтi, на iхнiй огляд i змагання в красi".
З приводу того, що птах коня (Ahilvus), що належить до породи яструбиних, пСФ звичайно тiльки росу й дощову воду, в Подiльськiй губернii СФ така легенда. Колись Господь гатив по свiтi греблi. Всi птахи, звiрi й люди допомагали Йому в цьому, один лиш птах коня не схотiв узяти нiякоi участi. Ото через те вiн тепер й живе тiльки росою та дощем.
Круки (чорний Corvus; великий Corvus corax), граки (Corvus frugilesus argicola та iн.) i галки (Colaeus maonedula, Corvus monedula), що посiдають таке чiльне мiiе в усних поетичних творах i повiрях рiзних народiв, украiнськими легендами якось надто вже обiйденi. У Старобiльському повiтi крука вважають проклятим за те, що вiн вирив з копицi РЖсуса Христа, коли Спаситель ховався вiд "жидiв". Чорним кольором крука Бог покарав за те, що вiн не повернувся до ковчега Ноя (таке ж вiрування СФ i в полякiв). У Проскурiвському повiтi вiн користуСФться повагою й iнодi служить вiщуном. Пташат своiх крук висиджуСФ не пiзнiше березня, поки нема ще мурашок, бо мясо молодих кручат СФ для них особливими ласощами. Кажуть, що колись крук узяв своiх маленьких дiточок, понiс iх до рiки й посадив одного на березi, а з другим злетiв понад рiкою й питаСФ його: "Годуватимеш мене хлiбом? Якщо годуватимеш перенесу". "Годуватиму, але своiх дiтей", вiдповiдало кручатко. Тодi крук кинув його у воду, а пташа, що сидiло на березi, саме втопилося.
Подекуди на Украiнi, так само як i в Галичинi, вважають, що чорт лiтаСФ по дворах у подобi крука, пiдпалюСФ дахи i взагалi завдаСФ людям багато ш