Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
в!" Розбiйники повернулися i забили Господу залiзний цвях у саме серце (у слободi Кризькiй кажуть, що горобцi, крiм того, приносили й залiзнi цвяхи, якими "жиди" прибивали до хреста Спасителя). Тому залiзними цвяхами "i Боже як грiх" (дуже грiшно) збивати домовини, "склепувати" iкони i крiпити iконостас.
У Пiвденнiй Росii про горобцiв кажуть так. Горобцi проклятi Господом птахи. iх треба видирати з гнiзд, тому що вони говорили "жив", коли "жиди" прийшли подивитися, чи помер уже Христос. Так би "жиди" й не знали, якби не сказав горобець, а щойно горобець мовив: "Жив, жив", одразу ж один "жид" узяв та й прохромив списом боки РЖсусу Христу.
Для кожного, сподiваСФмось, цiлком зрозумiло, що всi такi легенди, ТСрунтуючись на апокрифiчних оповiдях, водночас скористалися з тих звукiв, якi найчастiше видають горобцi, i якi справдi дуже схожi на слово "жив".
Вбачаючи в горобцях породження чорта, вважаючи iх фiзичними, так би мовити, винуватцями хресних страждань i навiть смертi Спасителя, народ ставиться до горобцiв вельми вороже. Дiти нещадно розоряють iхнi гнiзда, всiляко мучать горобцiв, i нiхто не зупиняСФ iх у цьому. А "жидам" горобцi начебто настiльки милi, з указаних вище причин, що коли спiймаСФш горобця й понесеш до "жида", той неодмiнно викупить його.
На протилежнiсть горобцю, невелика пташка посмiтюха (справжнi подорожники, з родини лiсових спiвцiв Calcarius) користуСФться на Украiнi пошаною, але чому невiдомо. В Старобiльському повiтi кажуть, що коли тiльки жайворонки не прилетять на Сорок мученикiв (9 березня за старим стилем. Ред.), тодi за них спiвають посмiтюхи, за що жайворонки, пiсля того як вродить збiжжя, мають дати посмiтюхам мiрку пшеницi.
РЖнша маленька пташка волове око, або волове очко (коровячий жовтушник Agelaeus pecoris) також користуСФться на Украiнi не меншою пошаною: гнiздо цiСФi пташки грiх "драть", iнакше ослiпне вiл (Киiвський повiт). Таке ставлення народу до волового ока, цiлком iмовiрно, пояснюСФться надзвичайно зворушливою легендою про його походження, яка збереглася, мiж iншим, у Галичинi, як уламок давньоарiйськоi старовини. Маленька пташка ця, кажуть люди, виникла з дитинчати, яке дуже любило свого рiдного батька. Давно, дуже давно вже минулося це. Напали на село татари, спалили всi хати, а людей повбивали. Вбили й батька цiСФi дитини, тулуб викинули на вигiн, а голову закопали десь пiд корчами. Це тому волове очко й стрибаСФ завжди попiд корчi й зiрко всюди видивляСФться, розшукуючи голову батька, щоб поховати ii там, де поховано тулуб. Однак i досi нiяк не може знайти. Колись усе-таки знайде воно голову свого батька, поховаСФ ii i тодi знов стане людиною. Волове око розумiСФ мову людини i, коли хтось покривдить його, жорстоко мститься за те.
Те, що насправдi легенда ця СФ уламком давньоарiйськоi старовини, можна пересвiдчитися на дуже схожiй з наведеною легендою iндiйськiй казцi. В одного царя було багато синiв. З меншим сином батьки погано поводилися; а втiм, лише цей син i був добрим та лагiдним. Вiн один лишився при батьковi, коли той зазнав поразки в битвi i втiк. Пiд час утечi цар i цариця вiд утоми й знемоги померли, i цей син турботливо поховав iх. Сонце, зворушене такою синiвською любовю, перетворило юнака на прекрасного птаха з гребенем.
Перетворення люблячих дiтей на птахiв може бути пояснене тим, що за сивоi давнини символом дитячоi любовi був саме птах, як про це свiдчать рiзнi давнi й середньовiчнi "фiзiологи".
Щодо дятла (справжнiй зозулястий Dendrocopus; наш звичайний, або великий зозулястий Dendrocopus major, Picus major, cissa та iншi) також СФ переказ, записаний П. Кулiшем, наче вiн був ранiше людиною, а потiм Бог так дав, що вiн перекинувся на птаха. А втiм, СФ й iнший переказ, нiби дятел виник iз землi, а що iз землi, то вiд Самого Бога. Кажуть, що якби послухати вночi бiля гнiзда дятла, то можна було б виразно почути, як вiн стогне: це в дятла голова болить вiд того, що вiн цiлоденно безперестанку довбаСФ дерево.
Якщо дятел стукаСФ в рiг чийогось дому, то це передвiстя смертi. Це повiря, вiдоме i в галичан, належить до часiв сивоi давнини, коли дятел вважався зловiсним птахом. Святий Епiфанiй порiвнюСФ дятла з дияволом. За словами Плiнiя, дятел сiв якось на голову претора Люцiя Тубера в той час, коли той виконував свiй суддiвський обовязок, й повiдав, що вiтчизна його загине, якщо вiн, дятел, не буде вбитий; а якщо Люцiй Тубер убСФ його, то невдовзi сам помре. Люцiй Тубер, люблячи вiтчизну, поспiшив убити дятла, i скоро пiсля того сам помер.
Плiнiй через те вважав дятла пророчим птахом.
Сорокопуда (сiрий Lanius excubitor; малий Lanius minor) грiх "драть" iз суто практичних мiркувань: вiн "тягне за курами" бСФ кiбця (Киiвський повiт).
Щодо соловя (справжнiй Lusciola; курський Lusciola philomela; рiзноголосий Lusciola hubrida; степовий Lusciola Golcii) у Проскурiвському повiтi твердять, нiби в нього зовсiм немаСФ задньоi частини ii вiдiрвав у соловя клiщ. Ось чому соловей, боячись, аби клiщ не вiдiрвав у нього й ще чогось, не спить тепер цiлими ночами i весь час спiваСФ: "кум клiщ".
Про походження соловя знаходимо у П. Кулiша таку легенду-казку. Одна дiвчина дуже запала в серце вужевi. Та й сама закохалася в нього. Вiн i повiз ii до себе в палац. А в нього палац був увесь iз кришталю. Стояв вiн пiд землею, в якiйсь могилi, абощо. Ну, звiсно, старенька мати попервах побивалася за донькою. Та й як, насправдi, не побиватися?.. А донька чи спiзналася вона там з вужем, чи не спiзналась, але, як би там не було, завагiтнiла i, к