Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
В·емлi, проси в мене для iжi найсолодшоi кровi, i я дозволю тобi годуватися нею". "Пошли комара довiдатися, яка кров найсолодша, бо менi не можна вiдлучатися". Довго лiтав комар. Ковчег уже зупинився. Скуштувавши кровi усiх звiрiв, гадiв i птахiв, комар покуштував i кровi людини. "Солодкiсть ii ще й зараз я вiдчуваю на язицi", каже вiн ластiвцi, що летiла навстрiч, показуючи iй язика. Почувши це, ластiвка боляче щипнула його за язик, i комар уже не мiг говорити, а тiльки пищав; за нього ж-доказала ластiвка, що найсолодшу кров знайдено комаром у жаби. "Амiнь. Аллах акбар!" вигукнув пророк, хай буде над ним благословення. Звiдтодi призначено змii годуватися жабами, а ластiвку за свiй порятунок людина береже в своСФму домi разом з ii гнiздом i пташенятами. Змiя хотiла зiсти ластiвку за ii витiвку, схопила ii за хвоста; та ляйляк (лелека) вiдняв ii в змii, яка встигла лише вiдкусити у ластiвки кiнчик хвоста. Досi можна бачити в кожноi ластiвки викроСФний зубами змii хвiст. Кiшка хоч i стала домашньою твариною, але й тепер зберiгаСФ все лукавство шайтана, якого вона проковтнула.
Ляйляк священна птиця, це й дитина знаСФ. Змiя досi не може зiгрiтися кровю жаби; велика заслуга ii перед праведним НоСФм, хай буде над ним благословення, та, мабуть, грiх ii перед Адамом ще бiльший.
Такою ж благодiйницею роду людського постаСФ ластiвка i в легендi, записанiй у 1883 роцi на островi Лесбосi, поблизу берегiв Малоi Азii, зi слiв одного молодого черкеса, i яка належить до великого циклу легенд про Соломона. Мудрий цар Соломон, син Давида, розумiв мову всiх птахiв i рослин i призначив усiм тваринам iжу. Змii вiн призначив для покорму кров людини. Люди стали жалiтися, що скоро загине весь iхнiй рiд. Соломон зiбрав усiх звiрiв i, вислухавши скаргу людини, послав комара розшукати для змii тварину з найсолодшою кровю. Через рiк нове зiбрання звiрiв. Комар зустрiв на шляху ластiвку i каже до неi, що вiн вважаСФ найсолодшою кров людську. Ластiвка вирвала в нього язик i у вiдповiдь Соломоновi комар мiг лише пищати кс... кссс... Ластiвка сказала, що комар онiмiв, та начебто встиг сказати iй, що найсолодша кров у жаби. РЖ жабу було вiддано в iжу змii. Невдоволена такою перемiною iжi, змiя кинулась на ластiвку, але та випручалася i змii вдалося вискубти в неi тiльки середину хвоста. Через те люди люблять ластiвку й не розоряють ii гнiзда.
З монгольського сходу, слiд гадати, легенда про ластiвку, як благодiйницю роду людського, проникла до наших вотякiв, що ставляться до ластiвки з великою шаною i вважають, що вона приносить iз собою щастя; тому вотяки влаштовують пiд дахами куали гнiзда з берестяних ящикiв для ластiвок i нiколи не вбивають iх, боячись, що iх неминуче спiткаСФ за це велике лихо.
Колись на землi жив страшний змiй, який живився кровю тварин. Змiй послав комара куштувати у тварин кров; язик у комара на той час був довшим, анiж тепер. Комар, помандрувавши по свiту, повiдомив змiя, що найсолодша кров у коня. Змiй посилаСФ його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилiтаСФ й каже, що людська кров солодша за кров усiх тварин на землi. Не встиг комар скiнчити мови, як до нього пiдлетiла ластiвка й вiдiрвала в нього язика, щоб вiн не говорив на людину. Комар злетiв i запищав. Змiй розгнiвався на ластiвку i схопив ii за хвiст. Ластiвка вирвалась iз рук (sic!) змiя, лишивши в них середину хвоста. РЖ залишився в ластiвки хвiст назавше в такому виглядi, в якому вiн нинi СФ.
Горобцi (сiрий, домашнiй Passer domesticus) виникли з чортiв, i взагалi горобцi проклята Господом пташка (Ушицький та iншi повiти). Про походження iхнСФ СФ в Лiтинському повiтi така оригiнальна легенда. "Жиди" постiйно тримали i тримають кiз. Колись вони так iх любили, що навiть послiд козячий ховали у своi пуховики. У пуховиках послiд цей зiгрiвся, i з нього зродились горобцi.
Оскiльки "жиди", за украiнським народним вiруванням, пiдпорядкованi безпосередньо дияволу, то й горобцiв не можна назвати iнакше, як "чортовим насiнням". "На Семена" (1 вересня за старим стилем. Ред.) горобцi збираються в очерет, i чорт iх мiряСФ тут на мiрки четверики. Насипле мiрку з верхом, i тодi "зчеркне": скiльки горобцiв опиниться понад мiркою, тих чорт випускаСФ на волю, а якi залишаються в мiрцi, тих вiн забираСФ собi (Киiвська губернiя i Лiтинський повiт). Саме зiбрання горобцiв "на Семена" (приблизно в цей час горобцi збираються у доволi великi зграi) зветься горобячою радою.
Прокляття Богом горобцiв тiсно повязуСФться з розпяттям Господа на хрестi. Про це СФ декiлька доволi близьких, зрештою, за основним своiм мотивом легенд. У Марiупольському повiтi кажуть, що коли розпинали Христа, то горобцi гукали: "Жив! Жив! Жив!" "Жиди" почали тодi ще з бiльшою жорстокiстю мучити Христа. За це Господь прокляв iх i не дозволив iм вiдлiтати на зиму в теплi краi. Восени, коли бувають "жидiвськi кучки", тодi й горобцi лiтають також кучками. Взимку iх багато гине.
У селi Микольському розповiдають, що коли розiпяли Господа, то на хрест Його сiло двоСФ горобцiв червоний (червоноголовий Passer montanus) та сiрий. Червоний гукав: "Помер, помер!" А сiрий (звичайний, наш): "Жив, жив!" Тодi один з воякiв ударив Спасителя списом у бiк. За це Господь прокляв горобцiв, не благословив iх у iжу (хоча дехто й iсть) i спутав iх, щоб вони не ходили по землi, а стрибали.
У селi Бiло-Куракиному того ж повiту записано такий варiант цiСФi легенди. Горобця проклято за те, що коли "жиди" розiпяли Христа, то горобець весь час гукав: "Жив, жи