Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
вляться в кишенi грошi, то вони не переводитимуться в нього цiлий той рiк. Ось чому дехто навеснi завязуСФ шага (грiш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах.
Частiше в украiнськiй народнiй поезii i незрiвнянно рiдше в поезii народiв захiдноСФвропейських зозуля СФ злою вiщункою. В украiнських пiснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилiтають до нього на могилу зозуленьками. Кування зозулi в заспiвi вже заранi вказуСФ на сумний змiст пiснi. За украiнськими й польськими народними повiрями, крик зозулi в саду вiщуСФ погану погоду, а трикратний над оселею смерть господаря. Тривале кування провiщаСФ поганий рiк та хвороби людей i скотини.
Зозуля незвичайна ще й тим, що на зиму начебто вона не сама вiдлiтаСФ у вирiй, а несе ii на собi одуд (Ушицький повiт). Повiря це СФ нiчим не пояснимим i принаймнi дивним: порiвняно маленька пташка одуд маСФ нести на собi досить велику зозулю. Чи не можна вбачати в цьому повiрi видозмiненого лiтературного запозичення з наведеноi Потанiним монгольськоi казки про перелiт птахiв? Журавель побив маленького богоргоно й вивихнув йому ноги. Коли птахи зiбралися в певний час для перельоту на пiвнiч, богоргоно звертаСФться до них з такою промовою: "Ви зараз вiдлiтаСФте, а де я подiнуся, хворий i до того iз сiмСФю? Без громади я тут лишуся на вiрну загибель. Погляньте на мене теплим оком, батьки-добродii, й вирiшiть мою долю, поки не вiдлетiли". "Еге ж, вiн правду каже, погодилися всi птахи... Оскiльки в його безпорадностi винен журавель, то вiн i маСФ нести покарання: нехай вiн однинi й довiку тягаСФ до пiвночi й назад на собi птаха богоргоно". РЖ звiдтодi при перельотi на пiвнiч i назад богоргоно сiдаСФ журавлевi на спину. А журавель через те рiдко долiтаСФ до далекоi пiвночi, тому що ранiш за iнших птахiв утомлюСФться, бо летить з вантажем на спинi.
Лiтературне запозичення вказаного вище украiнського повiря з наведеноi монгольськоi казки доволi ймовiрне, оскiльки й сама монгольська назва журавля лег-лег проникла в Пiвденну Росiю у формi лелека, що позначаСФ, втiм, собою чорногуза.
Деякi повiря про одуда загалом бiльш чи менш схожi з повiрями про зозулю. Проте одуд СФ багато зловiснiшим птахом, нiж зозуля: на чиСФму дворi сяде одуд, особливо якщо при цьому ще й довбатиме носом i кричатиме, там неодмiнно станеться лихо (крик одуда дещо схожий на слова "лихо тут"), або хтось помре. Крiм того, одуд птах мстивий. Якщо розорити гнiздо його, то вiн полетить у поле, вкраде в кашоварiв вогню, принесе його, покладе на хату й пiдпалить ii (Старобiльський повiт).
Зозуля не гине, а восени, чи через два-три роки, через сiм рокiв, перетворюСФться або на яструба, або в крагульця, тобто кiбця, iнакше мiсера, або навiть на орла. Звичайно говорять так, що на крагульця зозуля перекидаСФться через рiк, на яструба через два, а через три роки на орла, так що птахи цi не народжуються, а походять шляхом перетворення вiд зозулi. Цiлком iмовiрно, звiдси бере свiй початок i вiдоме росiйське прислiвя: "промiняти зозулю на яструба".
За iншим вiруванням, зозуля на сьомому роцi свого життя перетворюСФться на крагульця, стаСФ ворогом людини, ховаСФться пiд стрiхою хат i нападаСФ на свiйську птицю. У виглядi крагульця зозуля проникаСФ в гнiзда ластiвок i горобцiв, тому ластiвки й горобцi, тiльки угледять зозулю, вiдразу ж збираються в зграю, летять за нею i мстяться iй. Дивовижно, що саме таке повiря було i в античному свiтi. У Плутарха ("Vita Arati") зозуля питаСФ iнших птахiв: чом вони вiдлiтають усi при ii появi, тодi як вона зовсiм не хижий птах? Птахи вiдповiли, що вони бояться в ii особi майбутнього яструба.
Втiм, у Лiтинському повiтi прямо заявляють, що походження яструба невiдоме. В Ушицькому повiтi щодо яструба розповiдають таке. Яструб поклав знесене ним яйце пiд ворону. Ворона висидiла яструба, дбайливо годувала його й, милуючись, весь час кричала: "пан! пан!" Коли ж ворона, полетiвши якось за кормом, довго не поверталася, а виведений нею яструб дуже зголоднiв i, схопивши потiм ворону, яка прилетiла, почав шарпати ii, та вирвалася й закричала: "кат! кат!".
Яструбовi в перший день Петрового посту жiнки, збираючись до корчми, обiцяють вiдому десятину курчат; при цьому запрошують одна одну до корчми так: "Ходiмо на шуляка". Такого звичаю дотримуються для того, щоб зберегти курчат од надто зiрких очей яструба, який, у противному разi, всiх iх побСФ й поiсть. З цiСФю метою будь-яка жiнка, яка виносить уперше на двiр курчат, неодмiнно мусить завязати собi очi i, випускаючи курчат на землю, промовити: "Як не бачу я, де випускаю курчат, так щоб не бачив iх шуляк" (Лiтинський повiт).
Легенди про походження лелеки (гайстер, бусол, бусля, боцян, чорногуз; справжнiй Сiсопiа; бiлий Сiсопiа alba) мають виключно християнський апокрифiчний характер, i намагання деяких вчених, примiром, Де-Губернатiса, оточити iх мiфiчним ореолом СФ явно силуваними й нiчим не обТСрунтованими. В етнографiчнiй лiтературi вiдомо двi основнi украiнськi легенди про походження лелеки. Перша, записана в декiлькох варiантах, подаСФ це так. Коли Бог пересвiдчився, що гадюки, вужi й усi отруйнi комахи завдають надто багато шкоди людям, то зiбрав iх усiх в один лантух i доручив якомусь чоловiковi кинути в море.
"Вiзьми ось цей мiшок, каже Бог чоловiковi, вiднеси його на море й кинь у воду. Але, коли нестимеш, не розвязуй й Не заглядай ^у мiшок; неси собi так, щоб i не знав зовсiм, що там СФ". Йде собi той чоловiк з мiшком до моря, i так йому кортить його розв&#