Украiно-румунськi вiдносини
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В° в працях багатьох, зокрема румунських, iсторикiв. Цi данi переконливо спростовують твердження окремих румунських авторiв про те, що украiнцi поселяються на Буковинi лише пiсля росiйсько-турецькоi вiйни 1768-1774 рр., коли ця територiя перейшла у володiння Австрii, та що сучаснi украiнцi Румунii СФ нiбито украiнiзованими румунами". Насправдi ж тривалий час на Буковинi вiдбувався прямо протилежний процес. В умовах чимраз бiльшого, особливо починаючи з останньоi третини XVIII ст. припливу румунського населення з Трансiльванii, яке переселялося на Буковину, за свiдченням румунського iсторика, цiлими селами разом зi своiми священиками, дяками, старостами i стражниками, тиску румунськоi адмiнiстрацii та румунського духiвництва посилювалася румунiзацiя мiiевого украiнського населення. Доходило до того, як засвiдчив знавець буковинськоi iсторii австрiйських часiв Г.Пiддубний, що "цiлi села украiнцiв зникали так, що вiд них iнколи не лишалося навiть найменшого слiду."
В листопадi 1918 р. пiвнiчна (з переважанням украiнського населення) частина Буковини вiдокремилася цивiлiзованим конституцiйним шляхом вiд пiвденноi, бiльшiсть у якiй становили румуни. Скликане Украiнським крайовим комiтетом 3 листопада 1918 р. в Чернiвцях народне вiче схвалило досягнуту украiнськими й румунськими депутатами австро-угорського парламенту вiд Буковини (входила тодi до складу Австро-Угорщини) згоду про подiл краю, вiдповiдно до нацiонального складу населення, на пiвнiчну (украiнську) i пiвденну (румунську) частини. При цьому вiче, виражаючи всенародне прагнення жити в СФдностi з усiм украiнським народом, ухвалило рiшення не про утворення автономii в складi Австро-Угорськоi iмперii, а про прилучення австрiйськоi частi украiнськоi землi до Украiни.
Таким чином, нацiонально-територiальне розмежування Буковини й перехiд усiСФi влади в пiвнiчнiй ii частинi до Украiнського крайового комiтету були здiйсненi правовим шляхом, на основi вiльного волевиявлення населення, що знайшло своСФ вiдображення в протоколi, пiдписаному австро-угорським президентом краю та украiнськими й румунськими депутатами австро-угорського парламенту. Однак королiвська Румунiя не погодилася з таким рiшенням i, користуючись там, що Австро-Угорщина невдовзi розпалася, того ж 1918 р. анексувала Пiвнiчну Буковину й Бессарабiю. У 1940 р. цi землi вiдiйшли до Радянського Союзу. Румунiя повторно окупувала iх, а також частину пiвденноi Украiни в 1941 р. як союзниця нацистськоi Нiмеччини, створивши тут регiон Транснiстрiю. Пiсля Другоi свiтовоi вiйни Румунiя була змушена залишити цi територii.
Основу другоi групи украiнцiв Румунii становили запорозькi козаки, вiд 5 до 10 тис. яких пiсля зруйнування Запорозькоi Сiчi Катериною II в 1775 р. покинули Украiну й оселилися в Пiвнiчнiй Добруджi та гирлi Дунаю на територii сучасноi Румунii. Тут вони отримали вiд турецьких властей право на самоуправлiння й заснували Задунайську Сiч, яка проiснувала до 1828 р. З часом за рахунок припливу украiнцiв з Украiни та iнших мiiевостей Румунii чисельнiсть цiСФi групи зросла. На кiнець 1980-х рр. налiчувалося майже 30 сiл або "слобiд", в яких проживали нащадки запорозьких козакiв.
Третю категорiю украiнського населення в Румунii становлять жителi 8-10 сiл Схiдного Банату. Основу цiСФi групи становлять вихiдцi iз Закарпаття лемки, бойки i гуцули, якi мiгрували сюди в другiй половинi ХУПРЖ ст. в пошуках вiльноi землi пiсля того, як Австрiйська iмперiя змусила Туреччину залишити цю територiю (приблизно в цей же час украiнцi-русини Закарпаття переселилися в югославську Бачку).
Ще одна специфiчна група украiнцiв зявилася в Румунii внаслiдок поразки нацiонально-визвольних змагань 1917-1920 рр. в Украiнi. Румунiя наприкiнцi 1920 р. стала одним iз центрiв украiнськоi полiтичноi емiграцii з територii Надднiпрянськоi Украiни. В цей час тут нараховувалося вiд 3 до 5 тис. украiнських емiгрантiв (армiя та уряд УНР, цивiльнi особи). До середини 1920-х рр. частина з них повернулася на батькiвщину або переiхала до iнших краiн. Створений у вереснi 1923 р. украiнською громадою в Румунii емiгрантський Громадсько-допомоговий комiтет зареСФстрував до лiта 1929 р. близько 3 тис. украiнських емiгрантiв. Емiгранти-вiйськовики були розмiщенi в таборах для iнтернованих (спочатку в Брашовi й Фарагошi, потiм в Орадя-Маре).
З жовтня 1919 р. в Бухарестi дiяла мiсiя Украiнського Червоного Хреста на Балканах, перенесена в Румунiю з Белграда. Пiсля лiквiдацii в серединi 1920-х рр. таборiв для iнтернованих значна частина емiгрантiв, передусiм iз числа рядового складу вiйськових пiдроздiлiв, повернулася на батькiвщину, перемiстилася в iншi краiни Чехословаччину, Нiмеччину, Францiю або переселилася за океан, головно, в Канаду. Частина набула румунського громадянства. У 1930-х рр. бiльшими скупченнями украiнськоi полiтичноi емiграцii були Бухарест, Брашов, Бакеу, Гiмеш, Дорна-Ватра, Журжа, Пятра-Нямц, Скута-ру та деякi iншi мiста й мiiевостi.
ДавнСФ украiнське населення Румунii, переважно селяни-бiдняки, зазнавало в мiжвоСФнний перiод вiдчутного соцiального й нацiонального гнiту. Украiнську мову було заборонено, а украiнцiв оголошено "румунiзованими румунами, якi втратили рiдну мову .
Пiсля Другоi свiтовоi вiйни становище украiнцiв Румунii значно полiпшилося. Тодi вiдбулися ще не перевершене й досi пiднесення культурноi дiяльностi, зародилась украiнська лiтература, зявились украiнськi школи в усiх селах та мiстах, де проживали украiнцi. Були вiдкритi двi педагогiчнi