Украiно-румунськi вiдносини
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµс i статтi, автори яких оцiнюють розвиток полiтичних подiй в кожнiй окремо взятiй державi, а саме в Румунii - стаття Кияка Т.; проблемнi аспекти сучасних взаСФмин мiж Украiною та РумунiСФю. Про подii в Украiнi писали Гнатишин РЖ.М., Половець П.С.
Безумовно, жодна з цих розвiдок не являСФ собою iзольовану характеристику тiСФi чи iншоi краiни. Весь попереднiй iсторичний розвиток взаСФмовiдносин обох краiн передумовив взаСФмозалежнiсть суспiльно-полiтичних процесiв, якi, як вже зазначалося вище, вiдбувалися в рiзнi промiжки часу.
Необхiдно зазначити той факт, що бiльшiсть статей з даноi проблематики носять iнформативно-публiцистичний характер i наукова цiннiсть iх не визначальна.
Викликають нагальний iнтерес окремi працi з даноi проблематики, в яких в контекстi мiжнародних вiдносин висвiтлюються особливостi украiно румунських вiдносин. Це передусiм академiчнi видання наукового характеру.
Втiм, ми сподiваСФмося, що здiйснення системного аналiзу документального матерiалу у комплексi з обСФктивною оцiнкою лiтератури iз зазначеноi проблематики, побудоване на принципi iсторизму, дасть можливiсть досягти мети курсовоi роботи.
2. РЖсторичнi аспекти украiнорумунських вiдносин
2.1 Проблеми кордону
Для розумiння витокiв проблем сучасних взаСФмовiдносин Украiни з РумунiСФю необхiдно зупинитися на зясуваннi основних iсторичних причин, якi покладенi в основу стосункiв двох держав.
Ослаблена внутрiшньою кризою i вiйськовими поразками Османська iмперiя була змушена визнати 1878 року незалежнiсть Румунськоi держави, яка виникла на пiвденних кордонах Австро-Угорщини i Росii.
Скориставшись розпадом Австро-Угорськоi i Росiйськоi iмперiй, а також слабкiстю нових держав, що утворились на iхнiх територiях, Румунiя 1918 року протиправно загарбала украiнськi етнiчнi територii Пiвденну Бессарабiю i Пiвнiчну Буковину.
На початку 1918 року Румунiя на порушення загальновизнаних норм мiжнародного права щодо правонаступництва держав окупувала Бессарабiю, пiвденна частина якоi становила етнiчну украiнську територiю i повинна була належати Украiнi як однiй iз держав-правонаступниць Росiйськоi iмперii.
Наприкiнцi 1918 року Румунiя окупувала Пiвнiчну Буковину, iгноруючи волю представницьких органiв украiнського населення цiСФi територii - Народного Вiче та Народноi Ради - i нехтуючи тимчасовими домовленостями мiж украiнською та румунською Народними Радами, юрисдикцiя яких поширювалася, вiдповiдно, на Пiвнiчну Буковину (населену переважно украiнцями) та Пiвденну Буковину (населену головним чином румунами).
З листопада 1918 року Буковинське Народне Вiче ухвалило рiшення про приСФднання Пiвнiчноi Буковини до Захiдноукраiнськоi Народноi Республiки. 6 листопада 1918 року на Пiвнiчнiй Буковинi був сформований регiональний комiтет Украiнськоi Народноi Ради, який проголосив встановлення своСФi влади на пiвнiчнiй частинi Буковини. Того ж дня представник центрального уряду Австро-Угорщини на Буковинi пiдписав Протокол про передачу всiСФi влади на Буковинi представникам Украiнськоi Нацiональноi Ради та Румунськоi Нацiональноi Ради, якi представляли, вiдповiдно, украiнське i румунське населення Буковини.
7 листопада 1918 року голови Украiнськоi та Румунськоi Нацiональних Рад оприлюднили спiльну Декларацiю, в якiй проголосили верховенство своСФi влади на вiдповiднiй частинi Буковини до того часу, доки не буде вирiшено питання про ii подiл мiж украiнською та румунською державами.
Проте 11 листопада 1918 року румунськi вiйська, долаючи збройний опiр украiнцiв, захопили Чернiвцi i окупували територiю всiСФi Буковини.
Окрiм порушення згаданоi Декларацii вiд 7 листопада 1918 року, дii Румунii суперечили положенням росiйсько-румунськоi угоди 1914 року про дружнiй нейтралiтет, згiдно з якою Росiя взяла на себе зобовязання протидiяти спробам порушення територiальноi цiлiсностi Румунii i визнавала за останньою право у будь-який зручний момент приСФднати до себе населенi румунами областi Австро-Угорськоi iмперii. РЖншими словами, щодо Буковини мав застосовуватись принцип бiльшостi населення: уразi розпаду Австро-Угорщини частина ii територii мала бути подiленою мiж Росiйською iмперiСФю та РумунiСФю з врахуванням iснуючих етнiчних кордонiв. Отже, вiдповiдно до угоди 1911 року, правил правонаступництва щодо мiжнародних договорiв i волi населення Пiвнiчноi Буковини, ця територiя не пiдлягала включенню до складу Румунii.
Запроваджений на окупованих РумунiСФю украiнських землях жорстокий режим румунiзацii став причиною збройних повстань у м. Хотин (1919 р.), м. Татарбунари (1924р.), а також численних заворушень i протестiв з боку украiнського населення.
Украiна, Росiя та Радянський Союз нiколи не визнавали факту окупацii РумунiСФю Пiвнiчноi Буковини та Бессарабii. Нi тристороннi переговори з цiСФi проблеми (Украiна, Росiя, Румунiя), нi двостороннi (СРСР РЖ Румунiя), якi малi мiiе у 20-х роках XX ст.., не призвели до ii вирiшення. У звязку з цим до 1940 року мiж СРСР та РумунiСФю не iснувало юридично оформленого державного кордону: iхнi територii роздiляла тимчасова демаркацiйна лiнiя.
Геополiтичнi змiни в РДвропi наприкiнцi 30-х на початку 40-х рокiв XX ст. дозволили Радянському Союзу вiдновити законнi права Украiни на Пiвнiчну Буковину та Пiвденну Бессарабiю. На вимогу СРСР влiтку 1940 року Румунiя звiльнила окупованi нею територii, не чинячи при цьому збройного опору. Вiдповiдно до обмiну нотами мiж СРСР i РумунiСФ, який мав мiiе 26 -