Украiно-румунськi вiдносини
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
28 червня 1940 року, територii Пiвнiчноi Буковини i Бессарабii було повернено до складу Радянського Союзу i вони стали частинами територiй Украiни i Молдавii. На основi Законiв, ухвалених Верховною Радою СРСР 2 серпня 1940 року, до територii Украiни було долучено Пiвнiчну Буковину i Хотинський, Аккерманський та РЖзмаiльський повiти Бессарабii, де переважало украiномовне населення, а з територii Украiни вилучалась Молдавська АРСР з приСФднанням до неi решти Бессарабii i наданням iй статусу окремоi союзноi республiки у складi СРСР.
Пiсля цього на пiдставi спiльного подання Украiнськоi РСР i Молдавськоi РСР затвердженого Указом Президii Верховноi Ради СРСР вiд 4 листопада 1940 року, було визначено лiнiю украiнсько-молдавського державного кордону. Одночасно мiж СРСР i РумунiСФю вiдбувалося юридичне оформлення i встановлення державного кордону на його украiнському i молдавському вiдтинках. На момент нападу Нiмеччини на СРСР 22 червня 1941 року державний кордон на украiнському вiдтинку було майже повнiстю делiмiтовано i демарковано; лишились формально невизначеними його незначнi дiлянки у дельтi Дунаю.
У такий спосiб з червня 1940 року i до квiтня 1941 р. було юридично оформлено територiальнi змiни, якi поклали край протиправнiй окупацii етнiчних земель i в результатi яких державний кордон мiж Украiнською РСР i РумунiСФю в основному спiвпав з лiнiСФю етнiчного кордону мiж ними. Принагiдно зазначимо, що так званий Пакт Рiббентропа-Молотова, нi таСФмний додатковий Протокол, укладенi 23 серпня 1939 р. мiж СРСР i Нiмеччиною, не мiстили жодних положень щодо територiальних розмежувань або встановлення державного кордону мiж СРСР та РумунiСФю.
Офiцiйною назвою Пакту Рiббентропа - Молотова СФ Договiр про ненапад мiж СРСР i Нiмеччиною. Його форма i змiст не суперечили нормам мiжнародного права i були у повнiй вiдповiдностi з мiжнародною практикою укладання такого типу договорiв. У ньому не було жодних положень, що стосувались територiальних питань i були спрямованi проти третiх держав. Договiр втратив чиннiсть пiсля нападу Нiмеччини на Союз РСР 22 червня 1941 р.
Що стосуСФться додаткового Протоколу, то цей документ був юридично нечинним з моменту його пiдписання, оскiльки в ньому йшлося про "територiально-полiтичний переустрiй областей", що входили до складу Естонii, Латвii, Литви, Польщi та Фiнляндii без вiдома i згоди зазначених держав.
Румунiя прямо не згадувалась у Протоколi, п.3 якого лише передбачав, що Нiмеччина не маСФ iнтересiв у Пiвденно-Схiднiй РДвропi i визначаСФ наявнiсть таких iнтересiв у Радянського Союзу щодо Бессарабii.
Тому нi Украiна нi Радянський Союз нiколи не брали на себе зобовязання щодо утримання вiд вiдновлення права на протиправно окупованi РумунiСФю украiнськi етнiчнi територii, а завжди послiдовно наполягали на його реалiзацii. Саме це право i було юридичною пiдставою територiальних змiн, що вiдбулися в Пiвденно-Схiднiй РДвропi влiтку 1940 р. Як союзник Нiмеччини у другiй свiтовiй вiйнi ii спiвучасник в агресii проти СРСР, 1941 р. Румунiя окупувала значно бiльшi нiж у минулому частини украiнських територiй вiдповiдно до домовленостей мiж Гiтлером i Антонеску, а також мiж вiйськовим командуванням Нiмеччини i Румунii.
Пiд час другоi румунськоi окупацii Украiна зазнала значних людських i матерiальних втрат, а проти ii мирного населення було здiйснено тяжкi злочини. Звiльнення украiнських земель вiд румунськоi окупацii фактично вiдбулося 1944 року внаслiдок поразок, яких почали зазнавати краiни-агресори наприкiнцi другоi свiтовоi вiйни.
У правовому планi повоСФнне територiальне врегулювання мiж Украiною та РумунiСФю було здiйснено шляхом пiдписання 10 лютого 1947 року Паризького мирного договору мiж краiнами учасницями антигiтлерiвськоi коалiцii, в тому числi Украiною, з одного боку, та РумунiСФю з iншого. Паризький мирний договiр пiдтвердив легiтимнiсть включення до складу Украiни Пiвнiчноi Буковини, (нинi Чернiвецька область) та Пiвденноi Бессарабii (нинi частина Одеськоi областi) украiнських етнiчних земель, протиправно загарбаних i окупованих РумунiСФю ще 1918 року. Цей договiр став одним з головних юридичних актiв, якi пiдбили пiдсумки другоi свiтовоi вiйни, визначили основи територiального розмежування мiж Украiною та РумунiСФю та створили правове пiдТСрунтя для формування сучасного украiнсько-румунського кордону.
Не будучи спецiальною угодою з питань кордонiв, Паризький договiр встановив кордон з РумунiСФю лише у загальних рисах. Його стаття 1, СФдина "територiальна" стаття, не фiксувала опису лiнii проходження кордону. Тут були лише посилання на карту малого масштабу, що практично унеможливлювало точну iдентифiкацiю кордону, особливо на окремих невизначених ранiше дiлянках, зокрема, в районi дельти Дунаю.
У звязку з цим пiсля набуття Паризьким договором чинностi (15 вересня 1947 року) виникла потреба в уточненнi радянсько-румунського кордону з метою його делiмiтацii (на картах великого масштабу) та демаркацii (на мiiевостi).
4 лютого 1948 року мiж урядами СРСР та Румунii було укладено Протокол про уточнення проходження лiнi державного кордону мiж Радянським Союзом та РумунiСФю. Статтi цього документа та додатки до нього фiксували опис проходження лiнii державного кордону на деяких його дiлянках i, зокрема, встановили, що, як окремi острови у дельтi Дунаю, так i "острiв Змiiний (Шерпiлор), розташований у Чорному морi на схiд вiд гирла Дунаю", входять до складу Союзу РСР. Вiдповiдно до нього була створена р