Geum.ru

Удосконалення процесу очищення соняшникової олії (електромагнімним способом)

Курсовой проект - Менеджмент

Другие курсовые по предмету Менеджмент

их: песимістичного і оптимістичного. Наявність заздалегідь підготовлених сценаріїв і варіантів планів свідчить про професіоналізм менеджерів організації, про її мобільність і здатність до виживання навіть при несприятливих зовнішніх умовах.

5) Принцип участі, що припускає залучення широкого кола працівників організації до процесу планування. При цьому досягається позитивний ефект двоякого роду:

а) підвищується реалістичність планів у звязку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок;

б) полегшується реалізація планових установок, що випливає з кращого розуміння їх персоналом і з більш високої його мотивації внаслідок причетності до прийняття ключових управлінських рішень.

6) Принцип точності (на ньому наголошував Н. Хілл) відповідність планів внутрішнім і зовнішнім факторам функціонування підприємства.

Слід зазначити, що між стратегічними, тактичними й оперативними планами існують тісні прямі й зворотні звязки.

Такі звязки дозволяють забезпечити узгодженість планів різних видів, яка в більшості випадків є ітераційною. Якщо стратегічний план визначає, що повинно бути зроблено, то тактичний і оперативний плани як це зробити: коли, у які етапи, за допомогою яких заходів і ким. У ході стратегічного планування менеджер організації повинен відповісти на три запитання:

  1. де знаходиться організація? (дати опис зовнішнього середовища, у тому числі характеристику конкурентів, загроз і можливостей, внутрішніх слабких і сильних сторін);
  2. яким курсом повинна рухатись організація? (виявити головні сфери і цілі діяльності, конкретизовані як кількісно визначені перспективні цільові завдання);
  3. яким чином організація може досягти перспективних цілей і завдань? (визначити найважливіші пріоритети розподілу відповідних ресурсів і комплекс інших заходів щодо забезпечення бажаних тенденцій розвитку).

Принципова особливість стратегічного планування багатомірність, багатоаспектність цього процесу в якому інтегруються приватні стратегії підприємства. До останніх (що далі транспортуються в конкретні розділи стратегічного плану підприємства) належать насамперед, такі:

  1. Стратегія реалізації продукції на ринках, мета якої обґрунтування перспективної позиції керівництва підприємства стосовно обсягів продажу вирішальної номенклатури виробів на цільових ринках. Вибір цієї стратегії, у свою чергу, припускає відповідь на питання про пріоритетну мотивацію або на максимілізацію прибутку або на збільшення частки присутності на ринку. Нерідко підсумком необґрунтованого вибору стратегії максимізації прибутку стає припинення діяльності підприємства.
  2. Стратегія виробництва визначає: головні пріоритети асортиментної політики підприємства; завдання по забезпеченню незалежної структури виробничих потужностей і рівня їх використання; співвідношення спеціалізації і диверсифікованості; вимоги до якості й обсягів виробництва продукції, до постачальників сировини, матеріалів тощо.
  3. Науково-технічно інноваційна стратегія: конституює напрями і завдання по створенню нових товарів і технологій їхнього виробництва. У її рамках визначаються пріоритети розробки проривних і модернізованих технологій.
  4. Інвестиційна стратегія: задає пріоритети перспективної політики формування і використання інвестиційних ресурсів підприємства, включаючи розподіл фінансових коштів в основний і оборотний капітал, у статутні капітали створюваних підприємств, на придбання цінних паперів.
  5. Стратегія організаційно-економічного розвитку, що повязана з визначенням: майбутнього статусу й організаційної структури підприємства; завдань удосконалення господарського механізму (методів планування, ціноутворення, зниження витрат); політики стосовно структури акціонерного капіталу, інтеграції чи дезінтеграції компанії, внутріфірмового розподілу управлінських функцій.
  6. Стратегія соціального розвитку, яка поєднана з: вибором пріоритетних напрямків підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поступового вивільнення персоналу з тих чи інших напрямків бізнесу; вивільненням можливостей підвищення доходів працівників, зміцненням соціальної інфраструктури, поліпшенням охорони й умов праці.

На жаль, багато, особливо починаючих підприємців схильні недооцінювати роль внутрішньо фірмового планування взагалі і підготовки обґрунтованого бізнес-плану зокрема. При цьому вони покладаються на власну інтуїцію і досвід, встановлені неформальні звязки в ділових колах, ринкові перспективи, які здаються гарними й інші обставини.

Підготовка й складання детального бізнес-плану перетворюється для них у найтяжчий обовязок, який усе-таки треба виконувати, і не абияк, а на високому професійному рівні.

Підсумовуючи, підкреслимо: важливим питанням є перехід від розробленої системи стратегій безпосередньо до стратегічних планів. Іншими словами, від якісних параметрів стратегічного курсу підприємства в різних галузях до кількісно визначених планових критеріїв і показників, відшукування способів кількісної інтерпретації бізнес-стратегій.

Процес стратегічного планування охоплює низку етапів: від аналізу ситуацій (оцінки зовнішнього середовища та повязаних із ним несприятливих можливостей і загроз; визначення переваг і недоліків майбутнього бізнесу) до постановки цілей (вони мають відбивати той рівень бізнесу, якого прагне підприємець), потім вибір способів дос?/p>