Билеты по литературе (Украина)
Вопросы - Разное
Другие вопросы по предмету Разное
?ним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів. І хоч інтимні мотиви В. Симоненка переважно тісно поєднані з пейзажними, соціальними, громадянськими, все ж вірші про кохання у його поетичній спадщині займають чільне місце. більшість з них ввійшли до циклу Тиша і грім, частково до циклу Земне тяжіння.
Юнацькі мрії, сподівання разом з легким смутком охоплюють ліричного героя поезій Люди різні між нас бувають... та Пригадую усе до слова.... Образ коханої порівнюється ним з весняним громом, який стає совістю і душею і щасливим щастям. Самовіддане, глибоке кохання сповнює ліричного героя у вірші Ображайся на мене,як хочеш. У цьому творі лунає заклик поета прожити життя, не розмінюючи кохання на дрібниці. Така думка часто повторюється у віршах В.Симоненка. У поезії Ти знаєш, що ти людина вона виражена відомою поетичною формулою.
Несподівано прийшла любов до ліричного героя у вірші Вона прийшла. Під впливом чару кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає все привабливішим і кращим. Душа закоханого співає соловями, вона тягнеться за чудовим покликом.
Людина глибокої душі, В. Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все складалося за бажанням, коли не вдавалося висловити коханій те, чим жила душа.
Зворушлива відвертість інтимної лірики В.Симоненка викликає захоплення читача, бере у полон його душу, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші Розвели нас дороги похмурі..., Дотліває холод мій у ватрі, Я тобі галантно не вклонюся. У них поезіях багато тривоги, муки, недовисло-влених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона крихітна, мила і прозора, мов ранкова тінь. До цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) дотліває холод.
Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини закоханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити важливого від дрібничкового, мізерного. Життя, звичайно, не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль, але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане: Пробач, моя вина (вірш Моя вина) рятує кохання, допомагає подолати кризу.
У вірші Є в кохання і будні, і свята... ліричний герой впевнений, що дрібязкові хмарки образи не закрили б сонце від нас. Метафоричні хмарки, сонце та улюблений стилістичний засіб поета оксюморон (ненаглядна, злюща, чудова), використаний в останній строфі вірша, підкреслюють мудрість ліричного героя у сприйнятті тимчасових непорозумінь.
Випробування коханням на життєвих перехрестях тема вірша Там, у степу схрестилися дороги, який став відомою піснею. Музику написав В.Литвин.
Білет 17
1.Із забуття в безсмертя: письменники розстріляного відродження.
Розстріляне відродження це літературно-мистецьке покоління 20-х - початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори у галузі літератури живопису, музики, театру і яке було знищене більшовицьким тоталітаризмом. Українська творча інтелігенція 20-х рр. вперше за останні 300 років зробила героїчну спробу підвестися з колін, випростатися і гідно явити перед світом свою культуру. Роздратована стійкістю опору, Москва пустила в хід найганебніші засоби. Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання і ми його виконаємо: кого не поставимо перестріляємо, так сформулював завдання комуністичної партії один із її вірних членів. Результати відомі з 259 україн-ських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938р. друкувалися тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). За приблизними підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів українського відродження, якому вдалося виїхати на Захід (йому належить термін розстріляне відродження), у 30-х рр. було винищено 80% творчої інтелігенції.
Література розстріляного відродження позначена надзвичайним багатома-ніттям стилів і жанрів. З великою енергією у літературі тоді працювали С. Єфре-мов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Куліш, Г. Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипо-вич, Д. Фальківський, М. Семенко, В. Свідзинський та ін.
В історії української літератури важко переоцінити значення творчості Миколи Зерова, який очолював гурт неокласиків. Головне, що обєднувало неокласиків (до них належали, крім М. Зерова, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт), це глибока повага до мистецьких традицій, розуміння краси як гармонії раціонального й чуттєвого. За життя М. Зерова вийшла одна збірка його віршів Камена (Камена у давньоримській міфології богиня, покровителька наук, мистецтва). Неповторність і принадність творів Зерова в тому, що вони єднають сучасність поета з античністю, середньовіччям. Ліричний герой його поезій відчуває дихання всіх епох людської цивілізації, і сам належить усім їм, беручи з кожної епохи все найкраще. Творив М.Зеров у традиційних світових формах: сонеті, олександрійському вірші, елегійних дистихах. У сонеті Обри немов воскрешаються часи VI століття, коли овари (обри) силою і жорстокістю збирали величезну данину з словянських поселень. М. Зеров переосмислює часи воєнного комунізму, коли з селянських комор виміталось геть усе, що в них було. На початку сонета картина веселої української весни, їй протиставлена, немов казковий змій, безкінечна ватага сільських возів, що суне шляхом. Це вивозять з села хліб ?/p>