Билеты по литературе (Украина)
Вопросы - Разное
Другие вопросы по предмету Разное
·иції письменник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з памяті читача: Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як піря! Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: .Мерці. Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від навязливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. Довгий огневий пас пік у серце й голову, камінь давив на груди. він скреготав зубами, аж гомін лугом розходився. Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.
Художнє дослідження душі головного героя маємо у новелі Камінний хрест. Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у звязку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди памятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд з конем і вивозив гній на свою нивку на камянис-тому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали грунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, й стали в селі прозивати Івана Переломаним.
Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на память селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.
Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника. У новелі Марія він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні зєднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів спів про Україну. Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у память матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.
Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі Сини. Двох синів благословив батько на боротьбу за У країну. Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідом-люючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: Сину, кажу, та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби веріг з цего коріння її не віторгав у свій бік. Громадянський подвиг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії.
Про талант геніального новеліста І. Франко писав: Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник абсолютний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елемен- тарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу.
2.Образ України у творчості Василя Симоненка.
Я українець. Оце і вся моя автобіографія, сказав В. Симоненко. У його поетичній спадщині чимало віршів адресовано Україні. Діалог з Україною, з українським народом, поставленим у підневільні і злиденні умови життя, звернення до славного минулого українців то міцна основа майже всієї його громадянської лірики. Поетична пристрасть Симоненка спрямована насамперед на пекучі проблеми сучасності.
Поезія Задивляюсь у твої зіниці [сідниці]... (Україні) написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері України. Синівська розмова з Батьківщиною щира і задушевна. У ній відчуваються Шевченкові традиції: Україно! Ти моя молитва. У вирі буденної суєти, між тривогами і битвами за твоє життя, твої права, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материнські очі, побачити все, що приховане в них тільки для сина. Вируюче життя земної кулі постійно перериває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: Україно!, мамо, горда і вродливая, нене. Цілком протилежні інтонації у звертанні до тих, хто заважає тій розмові: Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю, Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі!.
Ліричний герой поезії Задивляюсь у твої зіниці... схиляє голову перед матірю. Україна XX ст. постає перед ним зовсім іншою, ніж вона поставала перед Шевченковим зором.
Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанівок і високо підносить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.
Вірш Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок... це справжній поетичний шедевр, місткий думками і почутгями. Цей вірш розгорнута метафора. Він звучить як патріотичне волевиявлення українського хлібороба, готового на будь-які випробування, У цьо?/p>