Билеты по литературе (Украина)
Вопросы - Разное
Другие вопросы по предмету Разное
ни-трудівника в повісті Зачарована Десна Олександра Довженка.
Кіноповість Зачарована Десна це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односельцями чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко зачарованими дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.
Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка найбільше любила саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. Опис багатого городу, на якому росло все, то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матері майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.
Батько письменника яскраво виписаний образ трудівника богатирської сили і краси. Письменник з гордістю і любовю згадував: Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість.
Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи. У праці батько талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чесності.
Петро Довженко високоморальна людина, що самовіддано допомагає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: Батько сидів з веслом на кормі веселий ідужий. Він почував себе спаситслсм потопаючих, героєм мореплавателем....
Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно працював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на пєдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночі, виростав письменник. Власне вони формували його ставлення до праці. Тому й обурюється О. Довженко тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах яких кипить робота.
У Зачарованій Десні Довженко подав народне розуміння прекрасного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Ось чому так лірично, з повагою і любовю змальовує О. Довженко образ діда Семена, свого першого вчителя й порадника. Дід прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок, умів розмовляти з кіньми, телятами: з усім живим і пахнув дід теплою землею і трохи млином, що й виказує його селянське коріння, хліборобську працю. А в молоді роки дід чумакував, він письменний по-церковному, залюблений у гарне слово і людей. І всі люди для діда добрі.
Люди праці величні і прекрасні у своєму трудовому таланті, і навіть колоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи косовиці бачиться письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.
Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залишилась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала радість і втіху праці. Для митця вона символ і джерело натхнення. З цього приводу він писав: Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи.
Білет 11
1.Глибина і щирість переживань ліричного героя в поезії Contra Spem Spero.
Поезія Contra Spem Spero, назва якої у перекладі з латинської мови означає без надії сподіваюсь, написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним осіннім хмарам вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати сізіфовий камінь догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:
Я на гору круту кремянуют Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька праця то й справді нелегкий труд (камінь важкий). В умовах російського самодержавства, суцільн