Теорiя розподiлу влад
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
виконавчоi влади остання не повинна пiдмiняти законодавця. Вiдомча нормотворчiсть i так зване делеговане законодавство повиннi бути рiзко обмеженi. По-перше, вiдомча нормотворчiсть не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фактично пiдмiняти закон, тобто вирiшувати питання, вiднесенi до сфери законодавця. Цим самим принцип законностi стаСФ логiчно взаСФмопов'язаним з принципом розподiлу влади. Вцiлому проблема СФ не тiльки в тому, щоб зробити вiдомчi акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити iх до мiнiмуму.
Затримування виконавчоi влади, надалi, досягаСФться за допомогою ii пiдзвiтностi i вiдповiдальностi перед народним представництвом. Мова йде про полiтичну вiдповiдальнiсть, забезпечувану за допомогою вотуму недовiри. Важливу роль у боротьбi iз зловживаннями виконавчоi влади граСФ також iнститут iмпiчменту. Виконавець не повинен пiдмiняти не тiльки законодавця, але i суддю. Hiхто не може бути суддею у власнiй справi. Тому громадянин в правовiй державi повинен мати право подати в суд на будь-якi дii виконавчоi влади (як на окремих посадових осiб, так i на виконавчо-розпорядчий орган в цiлому). Вiншому випадку зловживання виконавця стануть безпокаранами, вiдкриСФться шлях до встановлення тиранii.
Суд, система правосуддятретя необхiдна гiлка влади в механiзмi розподiлу влади. Цеарбiтр, що вирiшуСФ спори про право. Вправовiй державi правосуддя чиниться тiльки судом. Вцьому найважливiша гарантiя прав i свобод громадян, правовоi державностi в цiлому. Суд не повинен пiдмiняти собою законодавця чи виконавця, iнакше вiн перетвориться в деспота. Але в свою чергу нi законодавець, нi виконавець не повиннi собi присвоювати функцii суду. Тому найважливiшим СФ забезпечення реальноi незалежностi суду вiд рiзноманiтних органiв i осiб, котрi б диктували йому свою волю i фактично узурпували судову владу. Оптимальним варiантом СФ назначення судею пожиттСФво або, по крайнiй мiрi, на довгий термiн. Суддi повиннi назначатися вищестоящими органами влади. Суд присяжних СФ найбiльш дiяльною формою забезпечення незалежностi i об'СФктивностi правосуддя. Виразом рiвностi громадян перед законом СФ пiдсуднiсть загальному суду, недопустимiсть розширення юрисдикцii спецiальних судiв.
Панування права прокламуСФ, щоб суд виступив арбiтром в спорi про порушення права не тiльки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесi. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права i конституцii не тiльки зi сторони виконавця, але й зi сторони законодавця. Для цього необхiдний конституцiйний суд. Hе пiдмiняючи законодавця i залишаючись в межах судових юрисдикцiйних задач, конституцiйний суд забезпечуСФ конституцiйнiсть закону, iнакше кажучи верховенство Конституцii в правотворчiй дiяльностi законодавця. Без такоi судовоi перевiрки конституцiйностi законiв (i тим бiльше пiдзаконних нормативних актiв) не може утвердитись панування права, правова держава. РЖснування конституцiйного суду дозволить не примiняти такий нормативний акт (в тому числi i закон), що суперечить конституцii.
Ще один аспект дiяльностi суду в механiзмi здержок i противаг. Виступаючи в ролi арбiтру, вирiшуючи спори, суд звертаСФться до тлумачення права i Конституцii. Впевних випадках вiн може використовувати аналогiю закону i аналогiю права. Тобто, в своiх рiшеннях суд може вийти за межi букви закону i звернутися до його духу. Втакому випадку вiн приймаСФ рiшення, керуючись духом законiв, змiстом права, iншими словами, на основi дiйсно-iсторичних аксiом i принципiв права. ЦедозволяСФ суду бiльш оперативно в порiвняннi з законодавцем приводити правопорядок у вiдповiднiсть з потребами життя. Ввiдомих рамках така свобода суду не протиречить правовiй державi. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну дiяльнiсть суду, а про екстремальнi, виключнi ситуацii в системi здержок i противаг, розпредiленнi i балансуваннi влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституцii, захищав право, а не перетворювався в зброю зловживань i реакцii. Тут необхiдний цiлий ряд факторiв i умов (органiзацiйних, юридичних, культурних i iн.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожi панування права i справедливостi, мати високу повагу i авторитет в суспiльствi.
Розподiл владце не тiльки юридичний i органiзацiйний, але й соцiально-полiтичний принцип, що дозволяСФ з'СФднати такi протиречивi аспекти соцiального життя, як влада i свобода, закон i право, держава i суспiльство. Розподiл влади СФ необхiдною умовою, мiрою i масштабом демократизацii полiтичного життя. Зцим пов'язаний другий аспект розподiлу влади: розпредiлення влади мiж класами i групами, проблема участi рiзноманiтних груп в реалiзацii влади, степiнь представленостi з урахуванням рiзноманiтних iнтересiв iт.д. Вправовiй державi влада походить вiд народу, тому тiльки народ в своiй конкретно-iсторичнiй реальностi i повинен мати можливiсть приймати участь в реалiзацii полiтичноi влади. Державна влада в цiлому
iрiзноманiтнi ii гiлки не повиннi бути монополiзованi якою-небудь однiСФю групою, прошарком, класом, оскiльки мова йде про правову державу, про панування права. Вправовiй державi важливо забезпечити представництво iнтересiв рiзних прошаркiв i груп, плюралiзм думок i iнтересiв. Такий плюралiзм повинен з допомогою розподiлу влади органiчно з'СФднати демократизацiю влади з ii компетенцiСФю i професiоналiзмом.
Звiдси i проблема гарантування прав i iнтересiв меншостi. Полiтична практика в ii полiт