Теорiя розподiлу влад
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?iвнюються до радникiв. Щодо законодавчого органу, то вiд кожного полку повиннi були бути обранi декiлька знатних ветеранiв досвiдчених i вельми заслужених мужiв, що повиннi були складати публiчну раду. Ясновельможний Гетьман (так називаСФ Пилип Орлик в Конституцii гетьмана Украiни) за КонституцiСФю прирiвнюСФться до президента у республiцi з президентською формою правлiння. ВзаСФмовiдносини в державному механiзмi визначаються так: Генеральнiй старшинi, Полковникам i Генеральним радникам належить давати поради теперiшньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цiлiснiсть батькiвщини, про ii загальне благо i про всi публiчнi справи. Без iхнього попереднього рiшення i згоди, на власний розсуд (гетьмана) нiчого не повинне нi починатися, нi вирiшуватися, нi здiйснюватися...i. Пiсля обрання гетьмана повиннi бути обранi три Генеральнi Ради.
Тепер перейдемо до розгляду Конституцii УHР(Статут про державний устрiй, права i вiльностi УHР), що була ухвалена Украiнською Центральною Радою 29квiтня 1918року.
Перш за все потрiбно пiдкреслити, що це одна з найдемократичнiших конституцiй того часу i одне з найважливiших джерел державотворення в Украiнi. Такi високi досягнення правовоi думки, якi були зробленi в тi часи i за досить короткий термiн, повиннi дати хороший приклад сучасним полiтичним дiячам, i навчити iх хоча б iнколи вивчати iсторiю украiнського конституцiоналiзму, бо як свiдчать украiнськi правовi пам'ятки, Украiна завжди прагнула до демократичних змiн у державнiй, культурнiй, соцiально-економiчнiй сферах життя, i вже тодi, в 1918роцi досягла бiльшого свого розвитку, анiж ми на сучасному етапi, маючи вже п'ять рокiв незалежностi.
Отже, за КонституцiСФю УHР,а зокрема в статтях 22ми можемо побачити, що державна влада в Украiнськiй народнiй Республiцi походить вiд народу. ЗдiйснюСФться вона за принципом розподiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Верховним органом влади в Республiцi СФ Всенароднi Збори, що безпосередньо здiйснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи виконавчоi i судовоi влади. Вища виконавча влада належить Радi Hародних Мiнiстрiв. Арбiтром посеред цих двох влад СФ Генеральний Суд УHР.РЖ що СФ дуже важливо, стаття 63говорить: Судових вирiшень не можуть змiнити нi законодатнi, нi адмiнiстрацiйнi органи влади.
Втiлення принципу розподiлу влад, як ми тепер переконуСФмося, пов'язане з ломкою усталених стереотипiв, створенням принципово нових iнструментiв, яких у нас до цього часу не було. Hа завадi стоять об'СФктивнi та суб'СФктивнi фактори, головними з яких СФ важкий тягар недавнього колонiального минулого, вiдсутнiсть демократичних традицiй у сферi державного будiвництва, полiтичнi, соцiальнi, психологiчнi стереотипи.
Зрозумiло, що в системi влади найбiльш вразливою i малоефективною СФ виконавча влада, головним призначенням i основною функцiСФю якоi СФ реалiзацiя прийнятих рiшень. Hавiть хороший, досконалий закон нiчого не вартий, якщо вiн не виконуСФться або виконуСФться абияк.
Труднiсть подвоюСФться й тим, що форма правлiння нинi тiсно зв'язана з органiзацiСФю верховноi влади, яка склалася з часiв безроздiльного панування Рад народних депутатiв. Принцип одновладного правлiння, у вiдповiдностi з яким вся повнота влади належала Радам, обумовив особливостi i форми функцiонування системи представницьких органiв, головним з яких було iх верховенство, принцип демократичного централiзму, подвiйне пiдпорядкування виконавчих органiв, панування вертикальних зв'язкiв тощо.
Донедавна наша наука, в тому числi i наука конституцiйного права, активно заперечувала необхiднiсть визнання i впровадження в життя принципу розподiлу владi, i, вiдповiдно, iнституту президентства, якi вважалися шкiдливими i безперспективними для радянськоi демократii, чужими i ворожими передовiй соцiалiстичнiй формi народовладдя. Hе останню роль у вiдмовi права на життя президенства вiдiграла теорiя поСФднання законодавчоi i виконавчоi влади у дiяльностi механiзму владарювання.
Вiдкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодоi Радянськоi держави вiдкидали тим самим теорiю i практику розподiлу влад, яка, на iх думку, виконувала соцiальне замовлення пануючоi буржуазii, забезпечувала експлуатацiю широких мас трудящих.
ПоСФднання в руках Рад законодавчих i виконавчих повноваженьось, на думку радянських iдеологiв, ключ до вирiшення всiх питань державного будiвництва.
Hайбiльш яскраве втiлення ця iдея знайшла в дiяльностi вищих органiв влади i управлiння. Так Рада Hародних Комiсарiв РРФСР здiйснювала як законодавчi, так i виконавчi функцii. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республiк i iх Президii поряд iз законодавчою i управлiнською роботою виконували функцii i повноваження глави держави. Доречi, це свiдчить проте, що вони не були органiзацiйно чiтко визначенi й вiдокремленi, а iх компетенцiя в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, наприклад, той факт, що пiсля 1936року функцii колегiального президента в СРСР i в союзних республiках були покладенi на вiдповiднi Президii, але зi справжнiм президентством спiльного тут нiчого не було. Президii не мали також повноважень не тiльки за суттю, але й за формою: вони на рiвнi Основного Закону не констатувалися, а практика була вкрай непослiдовною i бiдною (8,79).
iншими словами життя засвiдчило:
1)непридатнiсть i навiть шкiдливiсть теорii поСФднання владi, одновладного правлiння;
2)необхiднiсть розподiлу влад як СФдино можливоi форми органiзац