Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
енування певного субєкта господарювання і кількість такої продукції дуже мала, то це некомерційне використання комерційного найменування. Коли ж такої продукції багато (на суму, достатню для кримінальної відповідальності), то слід говорити про виробництво з комерційною метою (з метою продажу). Таким чином, виробництво з метою продажу це вже підприємницька діяльність або діяльність, яка підлягає ліцензуванню.
Аналогічною є, на нашу думку, й ситуація щодо порушення прав на знак для товарів та послуг фізичною особою, якщо її дії будуть кваліфіковані за ст.512 КУпАП. Так, за здійснення господарської діяльності без державної реєстрації як субєкта господарювання (ст.164 КУпАП) в поєднанні з використанням при цьому (наприклад, для нанесення на контрафактний одяг) комерційного найменування певного субєкта господарювання порушника може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 164 та 512 КУпАП.
Різниця між зазначеними правопорушеннями (злочином та адміністративним правопорушенням) зумовлюється, як відомо, розміром завданої матеріальної шкоди. Злочином вважається таке правопорушення, яким завдано шкоди на суму, що у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто, використовуючи наведений приклад виготовлення фізичною особою одягу з нанесенням на нього комерційного найменування певного субєкта господарювання, злочином вважаються дії, якщо розмір шкоди становить 8690 і більше грн., а все, що менше, тягне за собою адміністративну відповідальність.
З іншого боку, судова практика та практика досудового слідства свідчить про те, що порушення прав субєкта господарювання може відбуватися і у дещо інших формах. Для прикладу наведемо дві кримінальні справи:
1) вироком Богуславського районного суду Київської області від 29 березня 2007 року у справі №142/07р. [10] встановлено: три особи за попередньою змовою фасували у своєму будинку в кустарних умовах каву, а на тару наносили комерційне найменування та торговельні марки компанії Kraft Foods Deutschland Holding GmbH. В результаті судового розгляду усіх обвинувачених було визнано винними у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.229 КК України.
Даний приклад, по суті, заперечує наведене вище твердження про те, що скоєння злочину, передбаченого ст.229 КК України, відбувається у сукупності із злочином, передбаченим ст.202 КК України. Проте при розгляді даної справи не враховано однієї обставини: якби злочинці не використовували обєкти інтелектуальної власності згаданої компанії, а придумали будь-яку іншу назву для своєї продукції, то не було б і складу злочину, передбаченого ст.229 КК України. Проте з урахуванням масштабів діяльності (фактично промислового) та характеру діяльності спрямованого на отримання прибутку, можна говорити про склад злочину, передбаченого ст.202 КК України зайняття господарською діяльністю без відповідної державної реєстрації або відповідного ліцензування. А тому злочин у даній справі слід було кваліфікувати за ознаками і ст.229, і ст.202 КК України;
2) товариством з обмеженою відповідальністю Електрон Україна здійснюється виробництво кондиціонерів на території України, в ході якого використовуються торговельні марки та комерційне найменування відомої іноземної компанії Akihaba Electric Corporation Ltd. Українським представником даної іноземної компанії на імя директора згаданого товариства направлено листа, яким попереджено про незаконність використання обєктів інтелектуальної власності іноземної компанії. Проте такий лист ніяким чином не вплинув на процес виробництва, в результаті чого представником іноземної компанії подано заяву до відповідного відділу Міністерства внутрішніх справ України про порушення посадовими особами товариства (зокрема, директором) прав на обєкти інтелектуальної власності компанії Akihaba Electric Corporation Ltd. Мотивами для такої заяви є те, що порушення прав на комерційне найменування не може відбутися саме по собі, тобто для цього потрібно, щоб особа, яка має відповідні повноваження (визначені статутом товариства або посадовими інструкціями), видала відповідне розпорядження, а працівник його виконав. Відповідна кримінальна справа на даний час перебуває на стадії досудового слідства.
В даному випадку, окрім самого підприємства, за логікою представника іноземної компанії, відповідальність мають нести і фізичні особи, зокрема, директор зазначеного ТОВ. Тобто всю кримінальну відповідальність у даній справі несуть працівники, які безпосередньо вчинили дії, що призвели до порушення прав на комерційне найменування (бо ТОВ не може бути субєктом кримінальної відповідальності), а ТОВ, як зазначено в ст.51 Кримінально-процесуального кодексу України від 12 січня 1961 року [47], несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями його працівників.
І якщо перша з наведених справ є доволі простою (і все ж, на нашу думку, її було вирішено лише наполовину), то другий приклад є доволі складним і неоднозначним. По суті, видання наказу на використання комерційного найменування директором не є незаконним використанням комерційного найменування (в термінології ст.229 КК України) у розумінні способів використання останнього, наведеного на початку підрозділу. Проте без такого наказу порушення неможливе. Саме тому вважали б правильним визнати відповідну практику захисту прав на комерційне найменування такою, що найбільш повно захищає права власника та сприяє покаранню порушників таких прав.
Отж?/p>