Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
які науковці (зокрема, зазначені вище Маттеі У. та Суханов Є.О.) для позначення лише прав на обєкти інтелектуальної власності, як нам вбачається, не виключає і не заперечує терміну прав власності на ці ж обєкти. Так, право власності, яке включає в даному разі правомочності користуватися та розпоряджатися, на обєкти інтелектуальної діяльності особи є виключною власністю даної особи.
В той же час до правомочностей власника за теорією виключних прав також належить право забороняти третім особам використовувати належне йому комерційне найменування, а до кола прав в пропрієтарній теорії така правомочність не включена. Підставою для включення права забороняти до кола виключних прав здійснено з підстави нематеріального характеру обєктів інтелектуальної власності, оскільки, фактично тримаючи в руках матеріальний обєкт, який є чиєюсь власністю, власник вживає заходів, які убезпечують його від порушення прав власності. У той же час обєкти інтелектуальної власності не можуть перебувати у такому ж безпосередньому володінні. Право забороняти саме по собі не може убезпечити власника прав на певний обєкт від їх порушення, а тому зазначення такої правомочності як виключної не видається необхідним, тим паче, що воно (право) забороняти і так є виключним, адже належить тільки власнику прав. Окремо слід зазначити, що незалежно від того, чи право забороняти є виключним, воно вже є гарантованим: кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).
Тому слід, на нашу думку, віднести засоби індивідуалізації (як інші обєкти інтелектуальної власності) до обєктів права власності, які мають певну специфіку щодо набору правомочностей їх власника, повязану з формою їх (обєктів) вираження нематеріальну.
Що ж стосується того, хто може бути власником прав на комерційне найменування, то, як не дивно, але ЦК України не визначає таких осіб. В ЦК України зазначено лише, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування (ч.2 ст.90 ЦК України). При цьому відкритим залишається питання щодо права фізичної особи-підприємця на здійснення господарської діяльності з використанням свого імені не тільки як найменування своєї справи, а й як комерційного найменування.
В той же час в ГК України зазначено (ст.159), що субєкт господарювання юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Аналогічна позиція міститься і в Положенні про фірму (в п.5).
Опоненти подібного формулювання, зокрема, проф. Сергєєв О.П., зазначають, що надання індивідуальному підприємцю права на користування особливим комерційним найменуванням було би зайвим, оскільки його індивідуалізація в цивільному обороті цілком забезпечена тим, що він виступає в ньому під своїм власним імям. Більше того, інше вирішення питання було би неправильним і по суті, оскільки воно створило би лише додаткові перешкоди для третіх осіб у визначенні дійсного правового статусу підприємця [91, с.576]. Також вважає, що необхідно законодавчо обмежити коло субєктів прав на комерційне найменування лише підприємницькими юридичними особами КодинецьА.О. [39, с.156, 157].
Проте такий підхід видається необґрунтованим, адже достатньо звернутися до історії виникнення та еволюції комерційного найменування. Воно (як зазначалося в п.1.3 першого розділу) і виникло саме як імя приватного підприємця (купця чи ремісника) та в результаті відчуження справи останнього без зміни самого найменування почало індивідуалізувати будь-кого, хто ним користується: чи то фізичну особу, наприклад, нащадка купця, чи то вже обєднання підприємців юридичну особу, яке набула імя купця. В Україні, зважаючи на нетривалий період існування підприємницьких традицій, звичайно, важко знайти приклади такого перетворення з імя підприємця (купця) на комерційне найменування юридичної особи. В той час як за кордоном от вже майже двісті років є знаними такі фірми, які отримали свої комерційні найменування від імя засновника-підприємця, наприклад: Kavasaki Motors Corporation (США), Daimler AG (Німеччина), Toyota Motor Corporation (Японія) тощо. Аналогічна ситуація може цілком мати місце і в Україні.
Недостатньо вирішеним, на нашу думку, є питання про те, чи можуть мати комерційні найменування такі різновиди юридичних осіб, як обєднання громадян (політичні партії, громадські організації, професійні спілки тощо).
На думку деяких вчених (О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В.Луця [55, с.147], О.О. Козлової [84, с.330]) із ч.2 ст.90 ЦК України випливає, що установа чи непідприємницьке товариство не можуть мати комерційного (фірмового) найменування. Не можуть мати комерційних найменувань ті установи, що виконують функції некомерційного характеру, тобто не займаються підприємницькою діяльністю, наприклад, фонди, асоціації, громадські та релігійні організації, споживчі кооперативи, а також різні обєднання юридичних осіб.
Дана позиція знайшла своє відображення й у практиці Вищого господарського суду України. Так, в одній з постанов названого суду від 14 квітня 2009 [77] зазначено, що ЦК України повязує можливість юридичної особи мати комерційне найменування зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності, в звязку з чим назви всіх інших субєктів, крім комерційних організацій, не є за своєю природою фірмовими найменуваннями.
Як вбачається з установлених судовими інстанціями обстави