Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
згадати прийняті в 1991р. Основи цивільного законодавства Союзу РСР та Республік, які, окрім іншого, містили (в ст.149) одне важливе, на нашу думку, положення: Фірмове найменування юридичної особи підлягає реєстрації шляхом внесення в державний реєстр юридичних осіб. Саме цього положення, яке суперечило підписаним Україною угодам в галузі охорони інтелектуальної власності (Паризька конвенція про охорону промислової власності, Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності), і немає в Цивільному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 16 січня 2003р. (набрав чинності 1 січня 2004р.).
Короткий аналіз виникнення та розвитку поняття комерційного найменування та законодавства щодо його регулювання свідчить про історично обґрунтовану необхідності цих явищ.
Значний потенціал до розвитку законодавчого регулювання створення та використання комерційного найменування, який існував в Російській імперії (а відповідно і в Україні) до 1917 року, був перекреслений відомими усім історичними подіями. І попри те, що саме за часів Радянського Союзу було прийняте Положення про фірму, зрозуміло, що можливість застосування даного Положення була фіктивною, адже основними його споживачами мали бути недержавні субєкти господарювання, існування яких було заборонено. Адже навіщо було державному підприємству використовувати комерційне найменування (фірму за термінологією Положення), якщо в державі не існувало конкуренції, бо саме в конкурентних умовах і набуває свого значення комерційне найменування.
Наразі в Україні законодавчо закріплено право як державної, так і приватної власності, рівність усіх його форм (зокрема, в ст. ст.319, 325, 326 ЦК України), право на підприємницьку діяльність (ст.42 Конституції України) та створено механізм функціонування конкуренції. І саме законодавче врегулювання функціонування та захисту такого обєкта інтелектуальної власності як комерційне найменування (яке на сьогоднішній день недостатнє) є одним із стовпів конкуренції.
2. Субєкти звернення за судовим захистом прав на комерційне найменування
Перш ніж розкрити питання щодо субєктів звернення за судовим захистом, на нашу думку, слід дослідити питання субєктів власності на комерційне найменування та, порівнявши відповідні субєктні склади, зясувати, чи є вони тотожними. Саме таке, послідовне, зясування і порівняння відповідних субєктних складів дасть змогу логічно поєднати перший та другий розділи даної роботи, зєднавши їх в послідовний ланцюг: Обєкт Власник Субєкт звернення за захистом.
Обєктом, як вже було зазначено (в Розділі 1), є права на комерційне найменування. При цьому, існує дві теорії природи права інтелектуальної власності, що визначають те, якими правомочностями наділений власник комерційного найменування і взагалі обєктів інтелектуальної власності. Перша теорія пропрієтарна теорія, прихильниками якої були Підопригора О.А. і Підопригора О.О. [63, с.11], визнає за творцями (чи власниками якщо говорити про комерційне найменування) право власності на їхні твори (обєкти). Тобто мова йде про класичну тріаду права власності на певний обєкт право володіння, користування та розпорядження комерційним найменуванням.
Друга теорія теорія виключних прав, яка до правомочностей власника на обєкти інтелектуальної власності відносить дозволяти та забороняти третім особам їх використовувати [48, с.184185]. Саме ці дві правомочності власника право користування та право перешкоджання іншим особам незаконно користуватися комерційним найменуванням закріплені в ст.490 ЦК Україні. І хоч список в даній статті не виключний інших прав у законодавстві України прямо не передбачено. Теоретичним підґрунтям теорії виключних прав є те, що комерційне найменування є нетілесним обєктом, а тому воно за своє природою не може перебувати у володінні (фактичному утриманні власника). Прихильниками теорії виключних прав є й Маттеі У. та Суханова Є.О. [51, с.309], які стверджують, що, зокрема, комерційне найменування (і відповідно права на нього) слід віднести до обєктів виключних прав, оскільки на відміну від обєктів майнових прав (які охоплюють право власності) ними можуть користуватися необмежене коло осіб. А захист прав на комерційне найменування (як і інших обєктів інтелектуальної власності) має специфічний характер для захисту не можна застосовувати віндикаційний позов.
На нашу думку, обидві ці теорії вірні лише на половину, адже дійсно володіти ані обєктом інтелектуальної власності (зокрема, і комерційним найменуванням), ані правами на них неможливо. І саме тому віндикаційний позов не може бути застосованим при захисті прав на комерційне найменування. В той же час правами на комерційне найменування можна користуватися та розпоряджатися. І якщо питання користування правами не є спірним для обох теорій, то щодо права розпоряджатися слід зазначити, що права на комерційне найменування, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу згідно із ч.2 ст.191 ЦК України, може бути згідно із п.2 ст.490 ЦК України відчужене. Окрім цього, субєкт господарювання може відмовитися від прав на комерційне найменування, наприклад, шляхом внесення змін до статуту в частині, що стосується комерційного найменування. І саме можливість відчужити або відмовитися від певного обєкта (або прав на нього) становлять суть права розпорядження. Термін виключність прав, який використовують де