Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

н справи, позивач (в даній справі Федерація тхеквондо В.Т.Ф. Київської області) є громадською організацією, створеною відповідно до Закону України Про обєднання громадян.

Так, згідно зі ст.3 названого Закону громадською організацією є обєднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних економічних, творчих та інших спільних інтересів.

Отже, позивач (зазначена Федерація), не будучи підприємницьким товариством, не є субєктом прав на комерційне (фірмове) найменування.

Проте викладену позицію не підтримує авторський колектив на чолі із Ю.М. Капіцею, зазначаючи, що до кола осіб, які можуть бути субєктами прав на комерційне найменування, окрім субєктів господарювання або громадян-підприємців, входять також особи, що здійснюють некомерційну господарську діяльність, крім органів державної влади та місцевого самоврядування. Підставою для такого твердження є те, що в Цивільному кодексі України не міститься прямої заборони наявності комерційного найменування в інших (крім підприємницьких товариств) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців [82, с.334].

Ми підтримуємо першу із наведених позицій (адже не можете Богові служити й мамоні (грошам) Новий Завіт, Матв. 6:24 [4]), проте категоричність тверджень зазначених науковців, на нашу думку, не підкріплюється фактичним змістом самої ч.2 ст.90 ЦК України. В ній зазначено лише про можливість підприємницьких товариств мати комерційне найменування, проте не міститься заборони непідприємницьким товариствам мати таке найменування. Можливо, така заборона малася на увазі законодавцем при формулюванні зазначеної частини ст. ЦК України, проте не була реалізована фактично, що і породило двозначність розуміння.

Для того, щоб категоричне твердження про те, що установа чи непідприємницьке товариство не можуть мати комерційного (фірмового) найменування набуло правового підґрунтя, варто, на нашу думку, додати слово Лише на початку частини другої ст.90 ЦК України, що виключить будь-який предмет дискусії (і можливих непорозумінь на практиці) в майбутньому. Таким чином, пропонуємо викласти ч.2 ст.90 ЦК України в такій редакції: 2. Лише юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Попри відносну визначеність щодо названих субєктів прав на комерційне найменування в українському законодавстві відсутнє зазначення про те, чи можуть мати власне комерційне найменування представництва та філії юридичних осіб. З точки зору теорії все зрозуміло: філії та представництва не є юридичними особами. Вони повинні виступати не від власного імені, а від імені юридичної особи, яка їх створила, і відповідно повинні користуватися його комерційним найменуванням. Найменування багатьох представництв та філій вводить в оману третіх осіб стосовно їхнього правового статусу, оскільки створює видимість того, що такі формування є окремими юридичними особами [91, с.576, 577]. Проте законодавчо такі положення не закріплені, що в подальшому може викликати непорозуміння та введення (навмисне чи випадкове) в оману як споживачів, так і потенційних контрагентів. Саме тому було б доцільно, аби закон зобовязував в усіх випадках відображати в найменуваннях філій та представництв їх організаційно-правовий статус як філій (представництва) з вказівкою на юридичну особу, яка їх створила (наприклад, Подільська філія товариства з обмеженою відповідальністю Світоч).

Отже, власником прав на комерційне найменування нарівні із національними субєктами виступають також іноземні юридичні особи та приватні підприємці. Так, в ст.129 ГК України зазначено, що при здійсненні господарської діяльності в Україні іноземці мають ті самі права (та обовязки), а іноземні юридичні особи мають такий самий статус, як і громадяни, юридичні особи України.

Що стосується того, хто є субєктом звернення за захистом, то слід зазначити таке.

Оскільки юридична особа за своєю природою є фікцією, то вона, як зазначено в ч.1 ст.92 ЦК України набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, а точніше за допомогою конкретних осіб (посадових та службових).

Такими особами згідно з ч.5 ст.65 ГК України є керівники підприємств, яким без доручення дозволено діяти від імені підприємств, представляти їх інтереси в органах державної влади (в т.ч. в судах) і органах місцевого самоврядування, інших організаціях тощо. Окрім цього, згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В цілому ж перелік осіб, які ведуть справи власників прав на комерційні найменування в господарському суді, наведено в ст.28 ГПК України, ними є:

органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника;

керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами;

представниками юридичних осіб, в т.ч. у суді, можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації;

повноваження щодо захисту прав від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або інши